Ua
На сьогодні серія Сталкер встигла стати великою. Ігри розходяться мільйонами копій по всьому світі і за час свого існування встигли стати не просто одними з улюблених, а рідними. Навіть саме слово «зона» одразу проходить через призму відеоігор і перетворюється на величезний, дивний і небезпечний світ, котрий живе за власними правилами. Як учень перевершує свого вчителя, так серія ігор Сталкер затьмарила оригінальне джерело, на котрому й була заснована – повість братів Стругацьких під назвою «Пікнік на узбіччі». Там теж є Зона, сталкери, аномалії та артефакти, от лише замість гвинтів - кидають гайки, замість Чорнобиля - вигадана англомовна країна, замість тисячі сталкерів - одиниці, чиї вилазки – рідкість. В обох Зонах є живі мерці, але вони різні; в обох є артефакти, але працюють по-різному. В цьому відео я розкажу вам про спільне та відмінне між Зонами обох Сталкерів, а також поговоримо й про варіант Зони в однойменній стрічці Тарковського. Я Андрій Безсовісний, ви на ARTLINE PLAY, а перед дайвом нагадаю, що купити топовий ігровий ПК завжди можна на Артлайн. Лови знижку на геймерську периферію від ASUS до 30% протягом 16 днів!
ДИВИСЬ ПРЕМ'ЄРУ НА YOUTUBE
Не буде секретом, що серія Сталкер заснована на повісті «Пікнік на узбіччі». Цей факт не заважає обом світам бути абсолютно різними. Все ж Зона Сталкер і Зона Стругацьких багато в чому перегукується, як візуально, так ідейно. Це окремий світ з власними правилами, та якщо світ Стругацьких – це вікно до зірок, то світ Сталкер – відображення нас самих.
Зона Стругацьких з’явилась завдяки невідомій інопланетній цивілізації, котра відвідала Землю. Ніхто суттєво й не зрозумів що трапилось – прибульців не побачили, зате побачили після них шість дивних Зон периметром в районі 50 кілометрів. Зони були небезпечними, адже там, де вони з’являлись, зникало все живе, а фізичні властивості простору змінювались. Почали з’являтись артефакти з незрозумілими характеристиками й смертельно небезпечні аномалії. Важливо зазначити, що такі Зони назавжди приковували до місць контакту місцевих жителів. Якщо людина, яка пережила відвідування, себто момент створення Зони інопланетянами, покидала те місце і переїжджала, наприклад, в Детройт, там починали відбуватись страшні катаклізми, яких ніколи не було, а всі, хто мав контакт з цією людиною помирають за загадкових обставин. Саме тому було прийнято рішення не дозволяти виїзд або так звану еміграцію жителям поблизу таких Зон, тоді як всі інші, народжені там вже після відвідування, не страждали подібним недугом.
Зону обгородили периметром, так як почали з’являтись перші сталкери, котрі ходили туди і виносили хабар – дивні артефакти з невідомими властивостями. З часом проникнути в Зону стало вкрай важко, адже її добре патрулювали, та на відміну від Зони гри Сталкер, тут перші походи були на кшталт польоту в космос – за науковими працівниками, котрі йдуть в вилазку в Зону, спостерігали тисячі очей, а якщо вони повертались живими, ставали широко відомими. Науковим працівником, а саме лаборантом Хармонтського філіалу Міжнародного інституту позаземних культур, на початок книжки є головний герой – сталкер Редрік Шухарт по кличці Ред або Рудий. Події книги охоплюють періоди його життя від 23 до 31 року. Ред водить в Зону за гроші, має дружину й дитину-мутанта, які завжди родяться в сталкерів, та водночас він має вдосталь грошей, щоб про них не думати. Першу вилазку Стругацькі змальовують, коли йому було 23. І тут ми бачимо Зону – місце по-своєму чарівне й ошатне. На відміну від Зони Сталкера, гротескної, темної, постійно мокрої, чиї відгуки минулого вже давно покрились корозією, Зона Стругацьких - місце гарне й барвисте. Воно ніяк не змінилось з моменту відвідування, ніби там немає часу.
«Так глянеш на неї – земля як земля. Сонце на неї як на всю іншу землю світить, і нічого ніби на ній не змінилось, все немов як тридцять років тому…
… на асфальтовому майданчику вантажівки стоять. Тринадцять років стоять і нічого їм не робиться»
Також там нема радіації і нема псі-випромінювання, яке в грі має визначну роль. В Зону Стругацьких сталкери ходять без особливих захисних костюмів, але такі існують і використовуються науковцями, коштують дуже дорого і нагадують більше костюм космонавта, ніж сталкера. Такі костюми добре захищають від аномалій, але не дають невразливості чи 100% гарантії, що ми бачимо вже на початку книжки – в захисному костюмі сталкер Кирил наступає на аномалію – обриває тонку майже невидиму нитку, яка нагадувала павутину, а вже за пару годин помирає від серцевого нападу в душі. Не тільки костюми виглядають по-іншому, але й самі аномалії. В іграх Сталкер вони максимально епічні, тоді як в книжці вони взагалі майже що непомітні, але максимально смертельні. В книзі вони делікатні: це може бути повзучий туман, яма з желеподібною субстанцією, велике коло з жаром. Згаданих аномалій всього лише чотири, хоч натяки там були й на інші, і одну з них – м’ясорубку, ми можемо побачити в Сталкер майже що в такому ж вигляді. Артефакти теж тут працюють по-іншому. Якщо в іграх це по факту органіка, яку породжують аномалії, то в книжках – це старі предмети нашого побуту, наділені надзвичайними властивостями, про котрі ніхто не знає. Артефакти тут не дають швидкість бігу та стійкість до куль, вони взагалі нічого не дають, лише продаються за великі гроші різним дослідникам і колекціонерам на чорному ринку. В книзі кажуть лиш за те, що деякі з них мають позитивні властивості, тоді як деякі краще взагалі ніколи не чіпати. Професор Пільман подейкує, що цілком вірогідне існування артефактів, котрі можуть знищити людську цивілізацію, але пробувати все одно варто, так як шанс знищення завжди існує. В іграх Сталкер артефакти – це органіка, так званий продукт виробітку аномалій, їх плід. Лише в Сталкер 2 GSC дійшли до побутових артефактів: дитячий м’ячий, старий черпак, гайка тощо, але одразу зробили їх легендарними. Підкреслити треба той факт, що такий артефакт як порожнявка підрулив в Сталкер в тому ж вигляді, що був у Стругацьких, як і багато різних назв.
Артефакти коштують дорого, але відшукати їх тут доволі просто, завдяки чому сталкери непогано заробляють. Утім вилазки доволі рідкісні через те, що Зону добре охороняють, за проникнення дають термін, а всередині периметру довго знаходитись не можна. Сталкерів теж небагато, але й ті дохнуть як мухи, бо, як каже сама книжка, покинути Зону – це справжнє щастя та везіння. Немов Зона сама вирішує чи пройдеш ти чи ні, та в Стругацьких вона не постає такою як в Сталкері. В Сталкері Зона – це живий організм і фактично один з персонажів, тоді як в Стругацьких це лише певне місце. Так, воно має свій магнетизм і свою чаруючу атмосферу, але Зона в книзі не персоніфікується за людською подобою. В Сталкері Зона – це наслідок невдалого експерименту з ноосферою. Вона така через саме місце, страшні експерименти, катастрофи і страждання в ньому, а також через нас – людей, через все добре та погане, що є в нас, в більшості через погане. В Стругацьких це досі незрозуміле та недосліджене місце з незрозумілим призначенням, яке було залишене на поталу інопланетянами. Людство досі не знає чи через Зону вони за нами слідкують, чи це телепорт в інший світ, чи це просто пікнік на узбіччі.
«Пікнік. Уявіть собі: ліс, путівець, галявина. З путівця на галяву з’їжджає машина, з машини вивантажуються молоді люди, пляшки, кошики з провізією, дівчата, транзистори, фотокіноапарати... Розпалюється багаття, ставляться намети, вмикається музика. А вранці вони їдуть. Звірі, птахи і комахи, які всю ніч із жахом спостерігали за подіями, виповзають зі своїх сховків. І що ж вони бачать? На траву понатікало автолу, розлився бензин, розкидані непотрібні свічки і масляні фільтри. Валяється дрантя, перегорілі лампочки, хтось загубив розвідного ключа. Від протекторів лишилася грязюка, налипла на якомусь незнаному болоті... ну і, самі розумієте, сліди багаття, недогризки яблук, цукеркові обгортки, консервні бляшанки, порожні пляшки, чийсь носовичок, чийсь складаний ніж, старі, подерті газети, монетки, зів’ялі квіти з інших галявин...»
Вчений намагається пояснити, що для інопланетян це міг бути просто випадковий пікнік на узбіччі галактики чи всесвіту. Мовляв вони могли навіть не помітити наше існування, а після себе залишили різне сміття, яке дасть нам відповіді на старі запитання. Це дозволить людству зробити ривок в розвитку, але перед ним все одно постануть нові питання, які знову заженуть в глухий кут.
«Язва видалась не такою вже й язвою, а швидше скарбницею. Тепер вже ніхто й не знає чи це язва, чи скарбниця, пекельна спокуса, шкатулка Пандори, диявол… Користуються помаленьку»
Найцікавіше те, що з часом цілий світ поступово охолонув до Зон, а їх, нагадаю, шість, і про інші майже нічого не розповідається, хіба що там можуть бути інші аномалії та артефакти, які різняться від артефактів та аномалій в Зоні Хармонту. До речі, вигадане місто Хармонт знаходиться в вигаданій англомовній державі десь біля Канади, де й відбуваються події.
«Він знав, що мільярди й мільярди нічого не знають і нічого не хочуть знати, а якщо дізнаються, то жахнуться хвилин на десять і знову повернуться до свого»
Перед тим як сказати, що Зона в Стругацьких позиціонується науковцями та сталкерами як вікно в майбутнє, потрібно згадати про те, що вона вміє підіймати мертвих. Зона в Стругацьких за невідомих причин піднімає мертві понівечені тіла і наліплює на них плоть, а потім ті повертаються до своїх домівок. Це доволі дивний хід, який в ігровій серії обіграється куди краще за рахунок псі-випромінювання. Також згадується про людей в горах, котрі зуміли пережити відвідування і мутувати, щоб пристосуватись до життя в Зоні, але про них згадується лише раз. У всьому іншому в книзі було багато натяків на різного роду істот, але без якоїсь конкретики. Зона тут взагалі дуже мало змальовується конкретно. Пейзажних описів мінімум, тоді як куди більше змішаних думок Реда Шухарта.
Зона в Стругацьких позиціонується науковцями та сталкерами як вікно в майбутнє, як вікно до іншого світу. Для сталкерів тут це щось типу бога та благодаті, та про це трішки згодом. Важливо зазначити й той факт, що на відміну від Зони в Сталкері, в Стругацьких ніхто не ходить в вилазку зі зброєю. Адже тут просто немає в кого стріляти. В Зоні немає людей, а натрапити на інших сталкерів майже що неможливо, бо ходять туди одиниці і ходять рідко. Перестрілка може бути хіба з прикордонниками, але ті бояться заходити в Зону. В Сталкері ж зовсім інші правила адже це перш за все шутер – в іншому випадку вийшло б щось на кшталт Death Stranding. В обох Зонах місця аномалій постійно змінюються, через що колишні безпечні шляхи перестають бути такими. В обох є повітряні аномалії. В іграх такі зміни пояснили викидами, тоді як в повісті жодних викидів немає. Зате є виконувач бажань. В грі це Моноліт – псі-установка, створена людиною, а в повісті – Золота Куля, справжній виконувач бажань. От лише бажання Куля виконує сокровенні, істинні, справжні. Саме тому часто ті, хто загадував бажання, не просто отримували не те, вони попросту зникали. Все ж в книзі, як і в грі, протягом всього сюжету стверджується, що це легенда, легенда, яка стає правдою в кінці. Та для того, щоб дійти туди, треба віддати жертву – Золоту Кулю захищає аномалія м’ясорубка, в котру треба пустити приманку, щоб та активувалась, розірвала її і відкрила прохід. Не пояснюється чому не можна просто кинути гайку чи камінь, тому от так от. В іграх Моноліт взагалі не виконував жодних бажань, а лише зомбував і навіював ілюзію, котра залежала від стилю геймплею. Тут ж навіть стиль геймплею не допомагав, бо Золота Куля завжди знала, чого ти істинно бажаєш в душі. І в цьому вся трагедія.
Редрік Шухарт, головний герой повісті, водить людей в Зону за гроші і робить вилазки за хабарем. Таких як він називають «помічений Зоною», себто бувалий сталкер, який багато знає. Звідси GSC й взяли відсилку на Міченого в Тінь Чорнобиля. Редрік Шухарт любить Зону й знає її. Він робить успішні вилазки протягом років, адже є дуже обережним і старається не порушувати гармонію Зони. Книга демонструє його трансформацію – він стає тим, кого він раніше ненавидів, а його ціль приводить його до розуміння, що в нього ніколи не було цілі. Всі його дії мотивовані любов’ю до Зони і про цю любов він боїться зізнатись навіть самому собі. Сталкеру добре лиш в Зоні, і хоч він дійсно хотів б допомогти своїй дитині завдяки Золотій Кулі, а людству – завдяки Зоні і артефактам з неї, він розуміє, що справжнє його бажання – це не щастя для всіх, а щастя для себе. А що для сталкера щастя? Бути з Зоною.
Подібні аналогії наводить і ігрова серія Сталкер. Якою б страшною й небезпечною не була Зона, сталкери люблять її і линуть до неї. Яскравим прикладом ідеї бути з Зоною назавжди демонструє Стрілець. В Сталкер 2 його мотиви сягають точки апогею, а якщо піти його шляхом, то Зона й взагалі стане приватною. Та що робить сталкера сталкером? Як казав Шрам – цікавість. Стругацькі писали, що просто природа людини така – так чи інакше хтось та й б досліджував Зону, хтось та й б закохався в неї і не зміг більше без неї жити.
Цю ідею, а саме доволі особистий її показ, Стругацькі демонструють вже в сценарії до однойменного фільму Андрія Тарковського «Сталкер», котрий вийшов в 1979 році. Та насамперед повинен навести доволі влучну аналогію з Волтером Вайтом з серіалу Пуститися берега. Редрік Шухарт – майже що аналог Волтера Вайта, котрий спочатку робить все заради грошей, згодом входить в азарт, багатіє і починає отримувати задоволення від самого процесу, а в кінці розуміє, що вже не має мети і робить все лише заради себе.
До слова, що Стругацькі, що Тарковський мають пряме українське походження. Стругацькі чотири рази переписували сценарій, так як той не подобався Тарковському, а останній варіант, який вони називали найбільш «грубим» і взагалі не думали, що він йому підійде, так сподобався Тарковському, що той був просто в захваті. І не спроста, адже сценарій фільму прекрасно прояснює істинні мотиви Реда Шухарта. Перед цим повинен сказати, що існує теорія, яка пояснює Реда Шухарта як комунізм, як Совок - болото, в котрому застигли люди і не мають порятунку з гаслом «щастя для всіх», чиї діти народжуються зіпсутими мутантами. Це цілком пасує в якості подібної алюзії, та це вже трохи інша тема.
Зона в баченні Тарковського відрізняється як від Зони Стругацьких, так і від Зони Сталкер. Її художнім прототипом, як на мене, став останній розділ «Пікніка…» з бурхливою зеленою живністю, безкінечною колією та шпалами, рясним туманом. В фільмі Ред не багатий, а дуже бідний, адже водить людей до Зони за ідею, хоч і бере певні кошти. Всі вони шукають кімнату бажань, яка теж виконує лише найбільш сокровенні бажання. Вже в Тарковського Зона набирає персоніфікації.
«Варто тут з’явитись людям, як все йде в рух…
Це Зона. Може здатись, що вона капризна. Та в кожен момент вона така, якою ми її самі зробили, своїм станом»
Вже в сценарії до фільму Тарковського, брати Стругацькі більш наполегливі на тому, що саме Зона вирішує пропускати тебе, чи ні. Це філософське кіно, чиє головне запитання постає в питанні «Чи дійсно ми хочемо того, чого хочемо, чи насправді ми самі не знаємо, а це щось все життя керує нами?». В стрічці для головного героя ввесь світ – в’язниця, лише в Зоні він вільний. Саме тому він нічого й не просить. Фільм розкриває відкритий фінал повісті – якщо б щастя було для всіх, не було б нещастя, а отже ми не змогли б оцінити щастя. Одне не існує без іншого. Саме так каже фінальний монолог стрічки. Часто бажана відповідь, яка здається ключем до щастя й яку хочеш отримати, може стати річчю, яка зруйнує ввесь сенс твого існування. Адже якщо ти знаєш, що ти геніальний, навіщо тобі вже писати?
Справжній фінал Сталкер 2 розкриває концепцію кількох Зон Стругацьких. Питання лише в тому, якими вони будуть, адже вони мають суттєво відрізнятись від Чорнобильської Зони. Але це вже тема окремого ролика.
- ну а зустрінемось на ARTLINE PLAY!
