Ua
Коли мова заходить про Л2, органи чуття олдів починають відігравати симфонію. Тоді як хтось впадав за жіночими ногами і страждав від першого кохання, першим коханням для пацанів стала Lineage 2, яка дарувала не менший спектр емоцій з радощів, інтриги, невизначеності, ненависті і поганого кінця. Якщо б Л2 була жінкою, це була б найщасливіша і найбільш затребувана фурія на планеті, бо відносились до неї як до провідниці культу, який, здавалось, не має кінця. Це був не просто світ на 237 кілометрів квадратних в середині нульових, Карл, це була не просто інша фентезійна планета, це був справжній інший вимір, в котрий ти міг зайти в 2007-му і вийти в 2011-му. Ринемось в страшенну ностальгію, котра для інших, не відаючих про Л2 людей, обернеться не менш цікавою історією. Я Андрій Безсовісний, ви на Артлайн Плей і перед початком залишу ваше запрошення на сайт нашого інтернет-магазину, де ти завжди можеш купити топовий ігровий ПК. Бери систему на MSI і отримуй Crimson Desert в подарунок!
ДИВИСЬ ЦЕЙ РОЛИК НА YOUTUBE
Подібні ролики повинні починатись з довжелезного воза про історію Lineage, її становлення, розквіт, занепад і перехід до тієї форми, на котру в нульових молились мільйони. На ділі ж все, що вам потрібно знати – це те, що це корейська ММО RPG від студії NC Soft, котра з азіатського ринку в середині нульових знайшла собі вірних тамплієрів на просторах від Карпат до Сибірської мерзлоти котрі дали обітницю вічної цноти. В 2026-му пересічному користувачу інтернету, котрий в тому ж 2006-му ходив під стіл пішки і казав котові «посунься» подальша інфа може здатись злегка дивною, а такі діди як ми й взагалі можуть бути прирівнені до дідів наших. Десь саме в той час в людей почав масово з’являтись інтернет, а вірніше його найгірші втілення. Тоді люди переносили з уст в уста інформацію про якусь міфічну гру на Unreal Engine, в котрій є цілий світ з ельфами, орками і гномами, і за кожним з них стоїть жива людина. Світ навколо знав про неї ще з 2003-го і навіть грав за платною підпискою, тоді як на наших теренах Ліняга стала святим і безкоштовним місцем паломництва найбільш затятих задротів.
Сучасні гріндилки знервовано курять в порівнянні з Л2, так як це не була якась там просто гріндилка, це була гра, котра заміняла реальність. Щоб ви розуміли – вихід з гри тут називали «вихід в реал», а про людей, котрі видаляли Л2, складали міфи і героїчні пісні про те, що вони назавжди пішли в реал. І на той час це було страшно, так як в цій грі ти знаходив собі друзів, котрі могли жити за мільйони кілометрів від тебе і бути з тобою на одній хвилі, а згодом й цілі топ-клани, котрі склеювали людей один до одного як папірці на уроці образотворчого мистецтва. В грі був загальний чат, котрий водночас й вміщав хіро-чат, а також груповий і приватний. Ти пишеш «Ку» і тобі відписують «Ку» - таке тут вітання, а після йде діалог з дуже великою кількістю риб’ячих реберець))))) Найцікавіше те, що кожен гравець в Л2 сам обирав для себе мету. Найвищою пошаною була перемога на Олімпіаді, завдяки чому ти ставав героєм, себто хіро. Хіро світився і міг писати синім в загальний чат.
Так хіроси з різних кланів могли вести срачі на сервері у всіх на очах і це була власна ігрова політика, так як кожен клан тримав свою територію, котру повинен був захистити чи завоювати нову кожної суботи. Тобто в грі була ціла геополітика, через що вступ в топ-клан дозволяв тобі приймати участь в житті тутешніх еліт і напряму впливати на розвиток цього світу. Вступ в топ-клан теж була однією з головних цілей багатьох гравців. Для цього потрібно було мати класний шмот і ноблес, котрий давав тобі ще +2 профи на Інтерлюді. Загалом, все, про що я розповідатиму в цьому відео, стосуватиметься найкращих хронік Lineage 2 від Interlude до Фреї, золотої епохи, котра й зуміла заразити всіх навколо лютим вірусом задротства. Інші ж гравці могли заходити в гру в якості відпочинку й медитації, тоді як деякі просто шукали тут друзів і нові знайомства. Найцікавіше те, що кожен топ-клан мав свій сайт, в більшості зроблений з конструкторів сайтів. Ти заходив туди і залишав свою заявку, зі своїм нікнеймом на сервері і показниками по шмоту. Іноді якщо ти вже був в одному з топ-кланів, тебе не хотіли брати в інший через те, що ти був свого часу варом, себто членом ворожої організації. Політика в цій грі залізала в найвужчі рамки, через що завжди потрібно було бути в курсі хто з ким воює і хто кого нагинає. А нагинали тут люто.
На той час в Л2 було 5 рас. Декотрі поділялись на воїнів і магів, а після поділялись ще на 3 різних класи. Така раса як гноми не мала подібного поділу і працювала більше на фарм валюти – «качай гнома і не будеш мати проблем з грішми», казали вони. На ділі часто доводилось качати по 4-5 персонажів, щоб нормально гріндити в цій грі. Як мінімум треба було качати гнома-спойлера і ПП, тобто бафера, котрим забафуєш мейн перса і йдеш фармитись в 2-3 вікна. Що за вікна взагалі? Мається на увазі те, що ти запускаєш Л2 на одному компі три рази, відкриваючи три різних вікна, між котрими переключаєшся для гри. Звісно, потрібно це було не завжди, але люди качали ще й гнома крафтера і садили його на продаж на базарі в Гірані, де той в одному вікні міг собі сидіти цілий день, поки увімкнений комп. Спойлер вибиває рецепти на пушки і шмот, крафтер може скрафтити це за безцінь, хоч завжди можна було й скористатись послугами інших крафтерів за невеликі кошти. В грі були й інші бафери з інших рас, та дане відео не є енциклопедією – це удар ностальгії.
Кожна раса мала свій нуб-віллідж, в котрому ти починав дубасити мобів дерев’яним мечем в одних трусах. Швидкість прокачки залежала від рейтів серверів: від х1 до х1000 і вище. Чим вище рейт, тим швидший кач. Я грав на х4, тому вкачуватись до 80-го левела з нуля треба було доволі довго. В цьому величезному світі ти міг піти будь-куди, щоб відшукати хорошу локацію для фарму, та в переважній більшості люди завжди знали точки, де нормально капає, через що часто прибігали туди чисто Попкашити. Злити в ПК – це замочити когось просто так. Після твій нік ставав червоним і з тебе могли рандомно випасти шмотки, якщо тебе вб’ють, тому ПК треба було «відмивати» на мобах, тобто вбивати певну кількість, поки тебе не закілили і не вилетіла пушка на пару тисяч гривень. Якщо ж флагнутись, себто теж вдарити противника, за твоєї смерті він вже не буде ПК, а просто переможцем в PvP, чий лічильник завжди катав кіли. Тобто могли прийти якісь 70-левельні майже голі чорти з А-грейд пушкою і зіпсувати фарм 40-левельним нубам по всій долині, допоки хтось потужний не прийде і не накаже їх. Зате полеглих завжди можна було реснути, тож чат в таких місцях буйно квітнув словами «рес пліз)».
Світ Л2 був настільки здоровенним, що майже ніхто й ніколи не бігав по ньому ногами чи на страйдері. Тут на кожну локу було ТП, а подорожі з міста до міста могли забирати дійсно багато часу. Найкрутіше те, що цей світ був не просто надзвичайно красивим і казковим на той час, він був вкрай багатогранним в плані атмосфери. Тут зустрічались всі біоми і навіть більше, бо нашарування фантазій розробників вражало як прицільний постріл з СВД. Якщо ти голова клану, ти й взагалі міг літати на віверні – привіт, назгули! Від барвистого й світлого цей світ міг швидко ставати похмурим і гротескним, тоді як ви в ньому – пасажир, котрий намагається вкачатись хоча б до 75-го. Та навіть максимальний рівень не обіцяв казкових прогулянок по воді, так як треба було вифармити топовий шмот, котрий за ВМЗ міг коштувати як три зарплати твого баті.
На серверах з низькими рейтами отримати S-грейд шмот було дійсно непросто. Вірніше – потрібно було багацько часу, особливо якщо ти ще не награв свою першу тисячу годин. Якщо сьогоднішні ігри займаються подібними підрахунками, в Л2 тобі просто приходило в чат сповіщення, що ви граєте вже 13 годин, час зробити перерву, бо можна скинути лижі. Ти міг зайти в гру в 9 ранку і вийти з неї в 12 ночі, і це було абсолютно нормально. Якщо ж ти робиш квест на ноблес, в одному з моментів цього довжелезного квесту треба було вдарити Баюма, топ-боса, котрий з’являється раз на три дні. І ніхто не знає КОЛИ САМЕ він з’явиться, а валять його за пару хвилин. Тобто ти міг по 3 дні чекати біля брами, щоб вдарити його і виконати квест, а він міг з’явитись десь в 5 ранку, через що доводилось чекати ще три дні. Забава ставала ще веселішою, коли тебе ПКшив клан варів на самому босі. На щастя цей довжелезний квест треба було виконати лише раз, після чого ти вкачувався до 80-го знову, але вже вкачував нову профу, а потім – третій раз, якщо хотів вкачати ще одну профу. Тобто якщо ти з самого початку обрав клас Тиран на орку, ти міг накинути йому ще + два будь-яких класи на вибір, щоб розширити геймплей і не качати кожен раз нового перса. Нобл давав тобі діадему, якою ти міг понтуватись перед нубами, що просили в тебе бабос в Діоні. Шмот і пушки доповнювались біжею.
Все разом ділилось на грейди: від no grade D- до S-грейду на час Interlude. Біжа захищала від магів, шмотки від фіз дамагу. Пушки можна було точити до +20 і вище, наскільки мені не зраджує пам'ять, та вже після +8 вони часто ламались, через що ти втрачав і пушку, і ресурси. Чим вище заточка, тим нижчий її шанс. Пушки на +20 були щось на манер Святого Граалю на сервері, мали їх взагалі одиниці, або всраті донатери, котрих тут було немало. Так, в Л2 був присутній донат, котрий напряму впливав на геймплей. Ти міг купити ввесь шмот за ВМЗ і навіть готового перса з рук, хоч це й банилось адмінами спочатку, тоді як після вже в самій грі можна було знайти донатні вкладки. Залежало від сервака, на х1 чи на х4 на Інтерлюді подібного я не бачив. Все ж навіть найбільш топовий шмот не гарантував тобі перемогу, так як тут дуже сильно вирішували руки, руки піаніста. Якщо в сьогоднішніх іграх типу ПОЄ чи Діабло, чи ще в якихось гріндилках ти юзаєш 2-3 скіла, в Л2 ти юзав 22 скіла і більше. Все залежить від твого білда і від збірки по шмоту, маєш голову і *** - комбінуй. Додайте до цього ще й постійне юзання банок на СП, себто броню, і буде вам композиція Шопена на клаві за 40 гривень. При цьому впасти можна було за декілька секунд.
Найбільш грізних воїнів знав цілий сервер. В Л2 ти реально міг стати легендою, чий нікнейм буде передаватись з уст в уста роками. Так на кожному серваку обов'язково були ПКашники, чия знаменитість крокувала ще до їхнього приходу. Пару челів могли винести всю локу і навіть поховати там декілька хіросів, залежно від тактики і несподіванки. На роль ПКашників в більшості брали клас ТХашників, котрі могли винести в спину за 1 удар, якщо пройде летал, чий шанс складав мізерний відсоток. Варто сказати, що в грі хоч і були класи, котрі пікались гравцями частіше, ніж інші, та майже що кожен клас міг реально навалювати, навіть бафери, котрі часто брали Олімп. Були й класи на дві-три кнопки як Оверлорд, який віджирається як сволота і для котрої якраз б згодився летал. В Л2 дуже часто вирішувала саме не прокачка і шмот, а руки, але й тут не варто плекати надій на те, що з А-грейд шмотом і Хомкою на +15 ти покладеш Хавка в драконіку.
Л2 рухалась за хроніками, котрі змінювали баланс, впливали на геймплей і вносили в гру нові елементи. Саме час Interlude вважається золотою епохою Л2, хоч і наступна хроніка Kamael теж була хорошою і вносила нову расу камелів, котрі потужненько нарізали. В грі були рейд-боси і епік-боси, з котрих падала епік-біжа. Епік-боси з’являлись раз на декілька днів, як Баюм, і одразу валились одним з кланів. Хто встиг – той молодець, та часто бувало так, що похід на рейд боса закінчувався масовим PvP з іншим кланом. З боса випадала одна біжа з 8 – логічно, що їх теж було 8 і всі вони були різних рівнів. Насправді епік-боси не кидали якогось виклику клану і валились доволі просто, якщо діяти правильно. Після вибита біжа розподілялась між членами клану, це вже обговорювалось в Вєнтрі – спеціальній прозі для перемовин в клані по гарнітурі. Без мікрофону в топ-клан не приймали. Тобто 1 біжа – 1 кандидат. І далеко не факт, що ваш клан встигне на епік чи виграє замєс з іншим кланом на тому ж епіку. Я був в різних топ-кланах, та дочекатись на епік-біжу там щось на манер замутити з Сідні Свіні через Скайп. Важливо зазначити й те, що кожен топ-клан веде свою війну з іншими топ-кланами і такі клани навіть могли об’єднуватись в цілі альянси. Тому якщо бачиш вара – можеш сміливо його ПКашити без страху за шмот. Найприкольніше було те, що в таких кланах збирались люди не просто звідусіль, а ще й різних років народження, поглядів і професій. Тобі могло бути 15 і ти спокійно міг вести діалог в Вєнтрі з людьми, котрим було більше за 35.
Л2 була ідеальною грою в плані захоплення різної аудиторії різними шляхами. Кожен тут знаходив щось своє, що любив і обожнював роками: хтось заходив чисто через пенфрендів, з котрими познайомився і з котрими качався й вів цікаві діалоги; хтось заходив нагинати нубів і набивати лічильник ПВП; хтось хотів займатись геополітикою і захоплювати замки. Кожен клан контролював одну з територій, на котрій стояв замок. Осада замків на територіях була в суботу в певній годині. Тоді всі клани збирались і або захищались, або наносили неочікуваний удар. Екран перетворювався на мертву тушу звіра з личинками і дискотекою зі світло-музикою. Треба було закастувати молитву всередині замку, щоб забрати його, тоді він як мінімум тиждень належав вашому клану і давав бенефіти. Це був топ-замєс, котрий можна було побачити лише в суботу і він більш ніж того вартував. Також вас могли вигнати з клану за якісь провини чи ПНХ КЛу, але загалом таких топ-кланів було на серваку біля восьми, тому містечко собі завжди знайдеш, якщо ти маєш прямі руки і нормальний шмот. Вилетіти з сервака можна було лише за махінації і розводи – мені так раз основу забанили, пси, бо я продавав один ресурс, видаючи його за інший, так як там одна картинка на двох) Та коли маєш вкаченого бафера і спойлера, вкачати свіжого перса не так проблематично, як з нуля та ще й без ігрового досвіду.
Все ж вечірка не могла продовжуватись вічно. Після декількох років лютого задротства, кожні наступні хроніки видавались все слабшими і слабшими. Люди масово йшли в реал, а за вікном стояв 2011-й рік. Після релізу Goddess of Destruction Л2 втратила свою привабливість, втратила колишню форму і зміст, хоч багато з вас посперечаються зі мною в коментарях. До Hive-Five це була дійсно ідеальна гра, а от після вона нагадувала більш невдалу пародію. Докотилось все до того, що Лінійка не змогла витримати конкуренцію часом. Автори на неї забили, а існує вона сьогодні в якості невеликих піратських ком’юніті з донатними серверами по 1к онлайну, що дуже прикро, так як колись на одному серваку бігало до 10 тисяч людей, а декотрі показники й взагалі демонструють якісь казкові факти, які сьогодні перевірити важко. На даний момент Л2 – це релікт, в котрий грають заради ностальгії, обираючи саме старі хроніки. Ку, пацани.
