Ua
В 2033-му світ лежить в руїнах. Людська цивілізація була знищена церебральною інфекцією кордіцепса, тому сьогодні на спорожнілих вулицях ви зможете знайти тільки тих, хто колись був людино, а може й був недавно. В цьому світі більше немає правил, як і немає місця для людяності. Мораль замінило бажання вижити, віру та надії на краще замінила сувора реальність, яка повертає людину майже що в доісторичні часи. Тепер людина людині – вовк, покладатись можна тільки на себе, а вірити – лише найближчим. От лиш знайти останніх в цьому новому й водночас страшному світі злегка нагадує шанс виграшу в лотерею. Якщо той становить один до 45 мільйонів, тут він демонструє показник один до 3 мільярдів. Адже приблизно стільки людей зуміло вижити після апокаліпсису, який породив кордіцепс, близько 40%. Чи можна виграти в такій лотереї? Якщо ваше ім’я – Джоел, ви взагалі можете виграти двічі, знайшовши не тільки близьку людину, але й ключ, який дозволить зачинити двері апокаліпсису і повернути старе життя на своє місце. Та чи заслуговує на це людство і чому, власне, головний герой позбавив людство останнього шансу на нормальне життя? Про це й поговоримо сьогодні. Я Андрій Безсовісний, ви на Артлайн Плей, і перед тим як підписатись та залишити лайк, залишу вам приватне запрошення до нашого інтернет-магазину, де ви завжди можете придбати топовий ігровий ПК для запуску The Last of Us 2 Remastered на максималках.
ДИВИСЬ ЦЕЙ РОЛИК НА YOUTUBE
В 2013-му році світ охопила епідемія, котра стане останньою для людства. Вона викликана церебральною інфекцією кордіцепса, грибка, котрий зустрічається в природі і котрий викликає немалу цікавість, якщо заглибитись в деталі. Історія The Last of Us розповідає, що інфекція потрапила до Сполучених Штатів з країн латинської Америки в злаках, побіжно розповсюдившись шляхом. Спалахнула масова паніка і всесвітня пандемія. Інкубаційний період хвороби тривав два дні, а після кордіцепс бере людину під контроль, перетворюючи її на бігуна – першу стадію зараженого. Світ впав за декілька днів. Почались масові бомбардування міст військовими, які повинні були зупинити розповсюдження зарази, але їх ефективність була не надто високою. Починається військове свавілля – людей вбивають за найменшу підозру, невдоволених страчують або виганяють, міста тонуть в крові та вогні. З цього моменту й починається історія Джоела, який в 2013-му жив життя батька-одинака і виховував дочку Сару. Коли починається пекло, Джоел разом з братом Томмі та Сарою намагається вибратись з міста, але по дорозі вони наштовхуються на солдата, який вирішує розстріляти цивільних. Сара отримує смертельне порання і помирає, а Джоел разом з братом і власним горем стають прибульцями в цьому новому світі.
Ні, в цьому відео я не буду переповідати сюжет двох частин. Все сказане стосується суті цього відео, а пам’ять – річ зрадлива, запитайте в пана Мандели. Основні події першої частини починаються в 2033-му році, тобто світ вже 20 років існує в формі пост апокаліпсису. То який він? Адже показане в іграх часто можна сплутати і прийняти за інше. В результаті, виявилось все доволі типово як для кінця світу. Так як 60% населення заразилось інфекцією кордіцепсу або вимерло, залишилось не так багато тих, з ким можна мати справу. Влада США швидко перетворилась на Федеральне агенство по врегулюванню стихійних лих, скорочено FEDRA, під керівництвом військових. Цих хлопців ми зустрічаємо в першій грі, тоді як в другій частині організація майже мертва. FEDRA одразу намагались брати під контроль міста або частини їх територій, а також організація одразу створювала карантинні зони в тих ж містах, куди й переправляла людей. Найбільші карантинні зони ми можемо побачити в Бостоні, Пітсбурзі та Сіетлі. Агенство дуже швидко перетворилось на тоталітарне угрупування з жорстким контролем над своїм населенням. Карантинні зони почали нагадувати робочі табори для в’язнів, а про якусь волю, власне Я чи взагалі будь-які прояви свободи й мови не йшло. Саме тому в Сіетлі ми часто можемо побачити, як ФЕДРУ називали фашистами – цих хлопців не любив ніхто і не любив ніде. Саме тому з часом агенство було витіснене з багатьох міст. Занепад ФЕДРА привів їх до домінації в Бостоні, який вони взяли в залізний кулак – цілком можливо, що після подій The Last of Us 2 Бостон теж став вільним від цих собак.
Так як на будь-яку дію існує протидія, такою виступила воєнізована група, котра назвала себе «Цикади» (Світляки). Це були прості люди, котрі повстали проти гніту нового політичного режиму. Метою цикад було відновлення колишньої державності разом з тодішнім законодавством та стилем життя. Для цього вони не тільки вступають у відкриті сутички з агенством, але й скоюють декілька терористичних актів в карантинних зонах. З часом боротьбу за ці карантинні зони ФЕДРА програє, а організація Цикад зростає. І зростає суттєво, так як її філії відкриваються в різних містах Америки, а вірніше – на їхніх руїнах. Організація оточує себе не тільки рядовими бійцями, але й вченими, медиками та різного штибу науковими фахівцями. Все ж справи йдуть не так добре, як хотілось б. Число заражених постійно зростає і постійно становить загрозу різним центрам Цикад, через що часто доводиться змінювати місця дислокації і робити нові бази. На час першої частини центральною дослідницько-науковою базою угрупування стала лікарня в Солт-Лейк-Сіті.
Цикади мали тісні зв’язки з іншими угрупуваннями вцілілих. Одним з таких є «Вовки» або Вашингтонський фронт визволення, який був сформований в Сіетлі невдовзі після встановлення влади ФЕДРА. Його лави поповнювали прості люди, жителі міста, які більше не могли терпіти антилюдської поведінки зі сторони військових. Організація неодноразово втрачала ватажків, але на зміну мертвим завжди приходили нові, останнім з яких був Айзек. Вовки зуміли вигнати ФЕДРУ з міста, та невдовзі на них чекала нова війна – війна з релігійним кланом Серафітів.
Цих людей в грі називають шрамами, хоч самі себе вони так не величають. Цей релігійний культ сформувався через декілька років після апокаліпсису. Базувався він на Ній – саме так називають засновницю культу, котра для нього виступає месією. Ця жінка створила власне релігійне вчення, яке, звісно ж, розповідало про те, що апокаліпсис настав через неблагочестивість людську. Їхні гріхи і грішні бажання жити в світі високих технологій змусили наступити апокаліпсис, тому треба відмовитись від всіх благ старого світу, жити в халупах з гівна і палок і підтиратись подорожниками. Так вони і зробили, організувавши общину на острові, котрий, звісно ж, прирівняли до Едемського саду. Цю середньовічну вбиральню ми бачили в грі і нараховувала вона біля тисячі людей – як виявилось любителей плоскої Землі і позбавлених критичного мислення вдосталь, а декілька фокусів в поєднанні з наївністю і бажанням вірити в щось, що неможливо осягнути, дають чудовий результат. Насправді ж оригінальне релігійне вчення тієї жінки не наказувало вбивати і вішати людей з витягнутими кишками, це вже згодом старші хлопці вирішили вдаритись у вільне трактування і, як то часто буває з будь-якою релігією, трактують всі на власну вигоду. Відтепер твоїм завданням буде патруль околиць, вбивство порушників – тобто всіх інших крім членів твоєї общини, адже вони невірні, а також будівництво мостів на висотах. Серафіти ведуть аскетичний образ життя і відмовляються від зайвих благ, образ манеру середньовічної церкви, який можна частенько побачити в подібних сетингах. В культистів панують дуже суворі традиції, а будь-які відступи від правил жорстоко караються і караються навіть в поколіннях. В мережі я зустрічав інфу, що серафіти мають імунітет до кордіцепсу, так як ритуал їх посвячення зобов’язує нового члена розрубати собі щоку зараженим ножем і вижити, але жодного доказу правдивості цих слів я не відшукав, як і інші підтвердження того, що хоча б в когось крім Еллі був імунітет.
Утім, повернемось до наших сірих буднів в новому світі. Бути серафітом означає вести війну зі всім світом. При цьому, якщо ти воїн, ти можеш користуватись технологіями і благами старої цивілізації, такі от двійні стандарти. Та робиться це хоч для якоїсь конкуренції, так як серафіти не мають доброго оснащення, озброєні луками і палками. В The Last of Us 2 нам трапляються якраз ті, що були добре озброєні. Решту населення, а це половина, складають прості мирні жителі, які живуть на острові. Все ж вони теж можуть за себе постояти і так само жорстокі, як і їхні старші браття. Надмірна жорстокість до інших – риса, притаманна не лише серафітам. Бо є в цьому світі куди страшніші общини. Згадайте лише групу канібалів з першої частини і зрозумійте, що поселення Томмі – це взагалі дещо унікальне для світу The Last of Us. Численні спроби вижити в цьому новому й страшному світі здебільшого віднімали людяність. Про це неодноразово говорив Джоел, адже сам відчув сказане на власній шкурі. Їм з Томмі доводилось робити таке, про що вони не хочуть згадувати – це й стало причиною їхнього розділення. Інші люди перетворювались на мисливців. Це групи вцілілих, котрі осідали на певній території і контролювали її, не дозволяючи нікому вийти чи проникнути. Таких мандрівників вони називали туристами, вбивали їх і грабували. Саме з мисливцями Джоел та Еллі зіштовхується в Пітсбурзі.
Гра показує якими формами правління можуть скористатись люди в екстремальних умовах, котрі форми правління найкраще підходять для певних обставин і особистостей на думку тих ж особистостей, якими методами будуть користуватись люди і на що йтимуть, щоб вижити. Бо втрата людяності в цьому світі для більшості не становить великої проблеми. Це, скоріш, необхідність, яка дозволяє тобі вижити і пристосуватись. Адже навіть найхудіша дівчина-тінейджер може лише здатись легкою здобиччю, тоді як сама може бути справжньою машиною для вбивства, без жалощів і будь-яких сумнівів. Це в новому світі цілком входить в оновлене поняття нормальності.
Взагалі про міста світу The Last of Us ми знаємо небагато. Тут не так багато мандрівників, які могли б не тільки розказати, але й вижити перед тим, як розказати. На своїх двох далеко не зайдеш, а знайти справний автомобіль та ще й відшукати адекватний для проїзду дорожній шлях – це дещо з розділу фантастики, хоч в першій грі ми неодноразово катаємось в авто. На один Сіетл як мінімум три угрупування з купою народу, пушками і немалими амбіціями. Що казати про Нью-Йорк чи Лос-Анджелес? А нічого й не скажеш, бо в світі The Last of Us завжди панує певна НЕВІДОМІСТЬ. І вона цілком логічна, так як зв’язку тут немає не лише буквально, але й метафорично. Зв’язку між людьми. Ніхто з вцілілих нічого не знає ані про інші міста, ані про світ за межами Америки. Великі міста, такі як Нью-Йорк, з великою вірогідністю повністю розбомбили, навіть від Бостона багато не залишилось. Самотність в невідомості – це те, що очікує кожного в світі The Last of Us.
Інфекція і імунітет Еллі
Еллі – єдина людина в світі з імунітетом від інфекції. Чи не єдина? Щоб дійти до правильних висновків, це необхідно з’ясувати. Як відомо, Цикади ставили досліди тваринах, намагаючись відшукати вакцину від кордіцепсу. І цілком сумнівно, що лиш на тваринах, так як вони вели війну в світі, де з будь-ким можна зробити будь-що. Цикади багато років намагались створити вакцину проти інфекції, але безуспішно. Єдиним променем надії стає Еллі, дівчинка з імунітетом, який було виявлено після укусу. В серіалі ж імунітет Еллі пояснили методом Блейда – його матір теж вкусили перед родами, тому дитина отримала імунітет, хоч Еллі тут не виступає напів грибом. Та серіал і близько не стоїть поряд з грою, тому відкинемо буремні фантазії голлівудських сценаристів. Таким макаром штампувати імунних доволі просто – головне перед родами притримати клікера, а там вже побачим хто з нас виживе: чи я, чи дитина, чи клікер. Жартую. Шляхи наших героїв перетинаються і Джоел повинен відвести Еллі в Солт-Лейк-Сіті до Цикад, щоб ті змогли врятувати світ.
Та чи так це? Чи хотіли вони врятувати світ і чи взагалі можна було б зробити вакцину проти кордіцепса? Якщо взяти справжню науку, то жодної вакцини проти грибка не може існувати в природі. Вакцини створюють лише проти вірусів, а кордіцепс – це грибок, який розмножується спорами і розмножується лише в живому тілі, що відрізняє заражених в The Last of Us від типових зомбі. Саме тому говорити про подібне просто антинауково, та тут варто підкреслити той факт, що й кордіцепс в реальному світі не може взяти під контроль людину через її розміри, тому подібний апокаліпсис насправді неможливий. Все ж, навіть якщо припустити подібне, у вчених Цикад мало б що вийшло. Ми знаємо, що операція по видобутку вакцини з тіла Еллі вбила б її. Робитись це повинно було з долі кори головного мозку. Тепер увага – ніхто подібні операції в житті не проводив, тим більше з щасливим кінцем. В грі можна знайти записи, де ці ж чудо-хірурги робили лоботомію мавпам і все це перетворилось на різню. Додайте до цього факт про неможливість існування такої вакцини і отримайте нещасливий кінець для Еллі і людства. Тим паче Джоела вони теж розмірковували прибрати.
Справа в тому, що Цикади – це не герої в блискучих плащах, які з добрих намірів поспішають врятувати світ. Свого роду це теж терористи, які ведуть війну, вбивають тих, хто їм не вгодив, викрадають людей для дослідів тощо. Швидш за все, план створити вакцину й вилікувати цілий світ був лише ширмою, за котрою ховався важіль впливу. Адже в кого вакцина, той може будувати нову імперію за власними правилами, от лише як би це виглядало? Вони роздаватимуть вакцину кожному охочому за кожним рогом? Чи створять кур’єрів як в Death Stranding? Не забувайте, що в світі The Last of Us панує невідоме, яке торкається і їхніх невідомих планів. Вакцина не зможе вилікувати заражених, тому вона не вирішить проблему з ними. Вона дозволить лише набути імунітет надалі, от лише людей залишилось не так багато, а ті, хто залишився, вже вбивці, гвалтівники і злочинці.
Мотивація Еллі врятувати світ стає зрозумілою з DLC Left Behind, де її й її подругу кусають, але виживає лиш Еллі. Щоб її смерть не була марною, Еллі погоджується дістатись до лабораторії Цикад для створення вакцини. І тут дівчинка просто зриває джекпот, так як в цьому самотньому та моторошному світі знаходить споріднену душу, а загалом й батька – Джоела, тоді як той знаходить другу дочку, дочку, яку він не втратив. Між ними вибудовується тісний взаємозв’язок, хоч Джоел доволі скупий на слова, а згодом Еллі рятує його від смерті, проявляючи справжню любов та піклування. Герої стають єдиним цілим, та між цим єдиним хоче стати те, що правильне, хоче стати надія і спасіння для всіх. Лише смерть Еллі може врятувати світ… і Джоел обирає не рятувати його.
В цьому місці Ніл Дракманн перевертає типове представлення про героїв і злочинців, перетворюючи нашого героя на майже що антагоніста. Вбивши всіх в лікарні і врятувавши Еллі від смерті, тим самим він прирік на смерть світ, бо остання надія зникла разом зі смертю невинної дівчинки. Джоел не міг вчинити інакше. Всі ці роки він жив у стражданні і смуті за Сарою, тож вкотре він не віддасть її світу. Тим паче ТАКОМУ світу. Джоел встиг побачити його справжнє лице і він аж ніяк не хотів його врятувати. Світ безнадійно хворий і будь-які спроби порятунку не мають сенсу. Хто стане фундаментом нової цивілізації? Вчорашні вбивці, канібали, грабіжники і мародери? Чи зможуть вони жити як раніше? І чи захочуть повертатись до старого життя після стількох років поневірянь пост апокаліпсисом? Чи залишилось в них щось людське, чи вони давно емоційно зачерствілі оболонки, які залишились від колишніх людей? Ніл Дракманн показує нам, що в цьому світі добро для одних є злом для інших. Спільне благо тут лише в інтересах кожного угрупування, починаючи від маленької групи мародерів і закінчуючи великими кланами. В цих ж невеликих колах спільне благо й закінчується, оскільки кожен тут має в планах панування, а не покору, кожен бажає вибудувати власний світ на руїнах колишнього світу, який житиме за новими правилами, твоїми правилами. Вишенька на торті – чарівний артефакт, який виокремлює ваш клан серед інших. В Тамплієрів, наприклад, це був Святий Грааль, тоді як в Цикад суттю подібного символізму мала стати чарівна вакцина. І це лише в випадку, якщо її дійсно вдасться створити. Вийшло все навпаки. Цикади зневірились і розпались, але ніби не припинили своє існування. Знаючи Цикад, цей світ і самого себе, Джоел йде на неймовірно сміливий вчинок і, так би мовити, краде у світу майбутнє, перетворюючись на лиходія. Але десь глибоко всередині він знає, що світ позбавив себе майбутнього сам, а може воно йому й не потрібне.
Пісні наших днів
Через два роки Еллі дізнається правду. Вона звинувачує Джоела в тому, що він позбавив її життя сенсу, на що той відповідає, що знову і знову зробив б те саме, якщо б довелось. Еллі розуміє те, на що він йде заради неї, але не може до кінця його пробачити – це вона каже за день перед смертю Джоела. За декілька років до того він грає їй свою пісню, перші рядки котрої кажуть: «Якщо я колись втрачу тебе, я обов’язково втрачу й себе». Еллі з легким скепсисом відноситься до такої сентиментальності, та до моменту смерті Джоела вона не зможе втямити лірики. Еббі вбиває Джоела і Еллі так і не встигла сказати йому слів пробачення, що мучитиме її всю гру. Тепер її життя знову наповнилось сенсом, і цей сенс – це помста. Помститись Еббі, відняти в неї всіх, кого вона любить. В Еллі й Томмі це добре виходить, а в перервах Еллі постійно награє пісню Джоела. Запам’ятайте цей момент.
В той ж час гра змушує нас пройти шлях Еббі і зрозуміти, що вона теж не є антагоністом. Хірург, котрого вбив Джоел, був її батьком, тож все своє життя дівчина присвятила помсті. Саме тому ця дама викачала таку потужну раму – щоб ломити. Дуже важливо подивитись в яких умовах росла Еббі. Їх змальовує сцена зі стадіону Вовків, яка зображує їхнє життя. Як бачимо, їжу тут видають, миючі засоби теж, є спортзал, вбиральня і всі умови для життя. Чи було щось подібне в Бостоні чи, може, де-інде? Еббі тут постає дівчинкою з багатої сім’ї, яка не розуміє бідних. Чи розуміє голодний ситого? Адже в неї було все для нормального розвитку: від умов матеріальних до умов психологічних. Вона виросла в любові й серед друзів, тоді як історія Еллі зовсім інша. Вона мстить Джоелу, але цей світ з часом перетворює її на нього. Еббі рятує двох серафітів, через що стає вигнанцем серед своїх. Її історія – це відлуння історії Джоела.
Ніл Дракман прекрасно провів паралелі і показав якими звивистими стежками може вести життя і що всі твої переконання завжди тимчасові, залежать від твого оточення і формуються навколишнім впливом. Вона доходить до цього лише після в’язниці, Еллі доходить до катарсису тоді ж, адже розуміє, що в цьому світі винні всі і невинних немає. Та якщо кожен захоче помститись, що з цього вийде? І чи вгамує помста їхню злість? Ні, тому Еллі вирішує переступити через себе і відпустити все це. Вона розуміє, що рано чи пізно по неї прийде Лев і він буде в тому ж становищі, в котрому була вона. Це безкінечне коло, цю сансару потрібно перервати, допоки не загубиш власне я в злості. Цей човен потрібно відпустити.
Дилогія The Last o Us чітко і ясно висвітлює проблему небажання налагодження зв’язку між людьми, неможливістю знайти не лише спільну мову, але й розуміння. Головні герої вкрай швидко беруться за гарячу зброю засудження, що веде до помсти, котра в свій час приводить лише до більших страждань і ще більшої втрати себе. Банально сказано, та обидві героїні не цінували те, що мали, допоки не втратили це. Згодом помста поступово руйнувала їхню особистість, змушуючи скоювати найгірші речі, речі, про які колись говорив Джоел. Згадайте мандраж Еллі після того, як вона познайомила подругу Еббі з залізною трубою. Чим більше герої заглиблюються в море крові й помсти, тим більше втрачають себе. І втрачають не лише метафорично, але й фізично. В кінці Еллі позбувається двох пальців. Вона повертається до спорожнілого дому, який міг би бути повним сміху та щастя, якби вона не обрала шлях помсти, бере гітару і намагається зіграти мелодію Джоела та… не виходить. Якщо ви вмієте ставити хоча б чотири блатних акорди на гітарі, ви розумієте, що зіграти цю мелодію без двох пальців ну вкрай складно, що й не виходить в Еллі. Адже якщо я колись тебе втрачу, я обов’язково втрачу себе. Пісня, яку вже не можеш зіграти, адже все втрачено, втрачено через помсту і небажання наладжувати зв’язок. Якщо б Еллі вибачила Джоела за день до його смерті, цілком можливо, що він пішов б з нею в патруль; якщо б вона вибачила його раніше, вона б не сварилась з ним через той ж патруль; якщо вона вибачила Джоела, той міг би бути живий. Еллі не зрозуміла цього, грала в гордовиту самостійну панянку, хоч прекрасно бачила як Джоел піклується про неї і на що він пішов заради неї. Стати persona non grata для всього світу, піти проти всіх, щоб врятувати одне невинне життя, проміняти цілий світ на того, кого ти любиш. Чи не це ми обіцяємо один одному? На жаль, Еллі розуміє це лише після смерті Джоела і розуміння приходить поступово. Вона пішла на помсту, яка позбавила її пальців, а разом й можливості грати мелодію Джоела і згадувати про нього. Адже ця пісня – це символ, це пам’ять. В кінцевому результаті вона розуміє, що дійсно повністю втратила себе, залишає гітару і йде.
Відтак, на мою думку, головною драмою і головною проблемою The Last of Us є невміння і небажання розуміти один одного, ставлячи особисті бажання понад усе. Ця глобальна невідомість зі всім в The Last of Us йде саме звідси – чому люди не знають про те, що сталось з іншим світом? Та тому, що вони й не хочуть знати. Центром їхнього всесвіту є вони, найважливішим в цьому житті є вони, саме тому в світі The Last of Us так мало любові, так мало взаєморозуміння й компромісів, так мало довіри. Пожертвувати таким світом задля єдиної людини, котру любиш? Джоел без вагань зробив свій вибір, адже такий світ не несе ніякої цінності. Тільки втративши все, до розуміння цього приходить Еллі: неможливо вибачитись перед мертвим так само як і неможливо зіграти пісню без пальців. Так і світу The Last of Us не вистачає пальців, щоб зіграти пісні, адже пальців своїх, як і Еллі, люди позбулись завдяки собі.
