Комп’ютери, ноутбуки, комплектуючі, периферія та аксесуари, вигідні ціни Каталог товарів
Спілкуємося українською?
Залишити російську
Комп'ютери Artline Комп'ютери Artline 0 1 2 3 4 5 6 7 0 1 2 3 4 0 0 1 2 3 4 5 6 7 8 0 1 2 3 4 0 1 2 3 4 5 6 Сервери Artline 3D пристрої та аксесуари 3D пристрої та аксесуари 3D принтери Філаменти та смоли Запасні частини 3D сканери Одноплатні комп'ютери Додаткове обладнання Гравери Ноутбуки Ноутбуки 0 1 2 3 4 5 0 1 2 3 4 Монітори Комплектуючі Комплектуючі Відеокарти Процесори Материнські плати Оперативна пам'ять Системи охолодження Корпуси QUBE Блоки живлення SSD накопичувачі HDD накопичувачі Звукові карти Контролери Додаткові аксесуари Комп'ютерна периферія Комп'ютерна периферія ДБЖ, стабілізатори, батареї Клавіатури Мишки Килимки для мишки Навушники та гарнітури Крісла Комп'ютерний стіл Кріплення для монітора (кронштейни) Веб-камери Ігрові контролери Акустичні системи Мережеві фільтри Принтери та БФП Обладнання для проведення конференцій Графічні планшети Презентери Аксесуари для клавіатур та мишок Витратні матеріали USB флешки Перехідники та адаптери Командна панель для ПК Шредери Мережеве обладнання Мережеве обладнання Маршрутизатори Комутатори Точки доступу / Ретранслятори Wi-Fi адаптери Bluetooth адаптери Мережеві карти та адаптери IP телефони Мережеві сховища (NAS) LAN-кабелі (патч корди) PoE адаптери Powerline адаптери VoIP-шлюзи Медіаконвертери Підсилювачі зв'язку Модеми Трансивери KVM-Перемикачі Комутаційні шафи Стійки Патч-панелі Блоки розеток Електрогенерація Електрогенерація Системи збереження енергії Енергостанції Зарядні станції Генератори Інвертори Акумуляторні батареї Повербанки Сонячні панелі Зарядні станції для електромобілів Пуско-зарядні пристрої Батарейки та акумулятори Аксесуари електрогенерація Електроніка, ТВ, мобільні гаджети Електроніка, ТВ, мобільні гаджети Аксесуари Смартфони Планшети Електронні книги Кнопкові телефони Автомобільні насоси Смарт-годинники Карти пам'яті Телевізори Проєкційне обладнання Фотоапарати Освітлення Автомобільні пилососи Ігрові консолі Розумний дім та безпека Розумний дім та безпека Сигналізації Камери відеоспостереження Відеореєстратори Панелі виклику Аксесуари для відеоспостереження Розумні розетки Смарт приставки Програмне забезпечення Програмне забезпечення Операційні системи Офісні програми Ігри Побутова техніка Побутова техніка Кондиціонери Зволожувачі повітря Роботи пилососи Ваги Обігрівачі Чайники Електрогрилі Мийки високого тиску Активний відпочинок та туризм Активний відпочинок та туризм Окуляри для керування дронами Пульти керування для дронів Приймачі та передавачі для дронів Квадрокоптери (дрони) Автохолодильники Каністри Ліхтарики Туристичний посуд Туристичні пальники Гамаки Дорожні валізи Електротранспорт Електротранспорт Електровелосипеди Електросамокати Електроскутери
#resheniya-dlya-igr

Рецензія на Dying Light 2 Stay Human

dl2

Зомбі – тема, котра ніколи не втрачає своєї актуальності. З 1968-го року, коли на екрани вийшов фільм Джорджа Ромеро «Ніч живих мерців», який популяризував зомбі в масовій культурі, живі мерці неодноразово змінювались. Спочатку вони були бездумними та повільними істотами, котрі брали юрбою і розривали свою жертву на шмаття. Згодом вони ставали швидшими, та настільки, що в останніх фільмах і іграх живі мерці почали демонструвати нігерійський спринт на довгі дистанції. На цьому індустрія не зупинилась і вирішила нагородити їх ще більшими можливостями. Так зомбаки отримали вертикальність – вони здатні не лише лазити по будинках, але й паркурити. Найкраще зомбі-паркур демонструє дилогія Dying Light, яка розповідає про пост апокаліптичний світ з декількома містами, в котрих останні вцілілі намагаються виживати посеред живих мерців. Якщо перша частина була сприйнята дуже добре, то продовження – просто прекрасно. Без долі сарказму й іронії Dying Light 2 можна назвати ідеальною грою про зомбі, та про все по порядку.

 

ДИВИСЬ ОГЛЯД НА YOUTUBE-КАНАЛІ ARTLINE PLAY

 

 

Події Dying Light 2 відбуваються після 15 років з моменту спалаху зомбі в першій частині. Граємо ми за Ейдена Колдуела, який є пілігримом. Пілігрими – це одинаки, котрі мандрують всім світом, не дивлячись на неймовірну загрозу таких подорожей. Це вкрай спритні та винахідливі люди зі своїми принципами і поглядами, які стараються триматись осторонь зайвої компанії. В світі залишилось лише одне місто, де живуть люди – воно називається Вілледор і в нього так просто не потрапити. Вілледор розділився на два жилих сектора: це Старий Вілледор, який позиціонується як передмістя, і власне Вілледор, локація з хмарочосами, величезними рекламними бордами і безкінечними набережними. Шлях до центрального району закритий хімікатами. Коли відбувся спалах вірусу, влада залила місто хімікатами, щоб вбити вірус, та це дало не позитивний, а якраз таки вкрай негативний еффект. Через хімічну атаку загинула більша частина живих, а місто розділилось на два сектори. Ці сектори намагаються взяти під контроль різні угрупування, які переслідують різні цілі.

 

 

Головна мотивація Ейдена – відшукати свою сестру Мію. В дитинстві на них, як і на інших дітях, ставили досліди. Головним над цими дослідами був професор Вальц, який є головним антагоністом цієї гри. Добрий доктор колов нам препарат, який з роками почав перетворювати нас на мутанта. Робилось це з благими намірами, так як Вальц шукав вакцину від вірусу, але, як то часто буває, робота во благо перетворюється на злочин. В комплексі починається пожежа і малий Ейден втікає звідти, тоді як Мія залишається десь в його нетрях. Все життя Ейден живе з думкою про сестру: чи жива вона, чи перетворилась на зомбі? За будь-яку ціну Ейден Колдуел хоче відшукати Мію, тож для цього він відправляється в останнє місто на Землі.

 

 

Доволі тривіальна зав’язка не завжди означає доволі тривіальний сюжет. Скажу одразу – в Dying Light 2 дуже цікавий і затягуючий сюжет, від якого вкрай важко відірватись. Звісно, мчить він не галопом, а набирає швидкості поступово, з кожним виконаним сюжетним квестом. Саме повільність його розвитку налякала багатьох ще на початкових етапах. Справа в тому, що спочатку гра видається тим, чим не є насправді. І не дай бог ви грали до цього в Dead Island 2 і ніколи не грали в Dying Light між цими іграми просто тотальна прірва. Саме побоювання, що це Dead Island 3 переслідували мене на самому початку. Ігри дійсно схожі, ба більше – першу частину Дед Айленд робила саме студія Techland, після чого вирішила піти своїм шляхом і добре зробила. Dead Island 2 проти Dying Light 2 – це дешева пластилінова халтура, яка більше приносить роздратування, ніж задоволення. Не дивлячись на те, що ігри візуально схожі, та й ігрові елементи теж, Dying Light 2 демонструє всю глибину ігрового процесу, а також дарує величезний та цікавий відкритий світ з обширним лором і захопливими квестами. Це не дешевий атракціон на разок під прикольну музичку – це гра, в котрій люди проводять овер 1000 годин і я прекрасно розумію чому.

Минувши коридорну зав’язку, ми опиняємось у Старому Вілледорі і перед нами відкриваються всі його простори. Біжи куди хочеш, роби що хочеш, головне – не впади з даху чи не стань обідом для зомбаків. Так як вцілілих залишилось небагато, вони об’єднались в громади і поділились на фракції. В Старому Вілледорі за владу боряться Миротворці і Базарники. Звідси й вислів – він помер за базар. Є в передмісті й третя сила – це ренегати, бандити в масках, які стараються косити під Кейсі Джонса з Черепашок, але хлопчики не володіють такими вміннями, через що постійно отримують кийком по тих ж масках. Маски, до слова, злітають і висвітлюють чисто польські фізіономії. Не знаю чому, але поляки, створюючи модельки персонажів в цій грі, використали традиційно польські обличчя. Якщо ви були в Польщі, ви розумієте про що я. Це дуже доставляє протягом всієї гри, бо ніби впізнав Марека з колишньої роботи, а тут оп – а це Тадеуш. Також доля здивування не покидала мене щодо татух майже у всіх людей у Вілледорі. Проясню ситуацію: люди тут боряться за останній промінчик світла, хоч і не розуміють, що від зомбаків їх відділяє всього лише два кроки в пітьмі. Світла в місті немає, його провели лише до баз угрупувань і на цьому фініш. Жодних нічних вогнів Вілледора з вином за 500 гривень бокал під Олега Віника на набережній. Світло тут в дефициті – кому як не нам це зрозуміти. Однак це, як ми бачимо, не надто турбує місцевих – вони настільки сильні фанати татуювань, що готові пожертвувати декількома кіловатами за красивий рукав.

 

 

Якщо пересічні НПС – це просто оболонки без особистості та наповнення, то персонажі сюжетні вийшли дуже навіть колоритними. Тут і бед бої з кретинською поведінкою, і таємничі панянки з мордоворотами, які висять у френдзоні, і хитрожопі козли, які всю гру намагатимуться нас використати. Так як гру створювали поляки, не обійшлось без необ’ємного простору для нецензурної лексики, і це добре, скажу я вам, так як саме обсценна лексика в цьому випадку дозволяє ще сильніше заглиблення. Вона повністю відповідає місцю і часу, адже було б вкрай дивно, якщо б персонажі спілкувались виключно літературною мовою, вживали евфемізми й вирували метафорами. А от що стосується української локалізації – дуже шкода і навіть злегка образливо, що її немає в грі. По-сусідськи можна було б і зробити українську, до того ж в Польщі наших вже стільки, що українська там вже неофіційно друга державна.

Повертаючись до персонажів, ключові герої вийшли дійсно цікавими. У кожного тут свій хитрий план, свої неймовірні амбіції і цілі. І всі вони спритно приховують їх за довгими діалогами, які не назвеш марудними. Хоч кожне речення в діалозі можна скіпати, робити цього не хочеться, так як написано все добре, з гумором, змістовно і без зайвощів. В діалогах часто дають вибір, який впливає на сюжет – в грі чотири кінцівки, але як то часто буває на вибір тієї чи іншої впливають лише декілька ключових виборів. Вибирати вам пропонують з самого початку і стосується це двох фракцій: Миротворці чи Базарники. Тут зупинимось на високій ноті – фракція Базар і вся інтрига навколо неї стосується лише першої половини гри в Старому Вілледорі. Всі пристрасті, які так палко горіли в передмісті, просто зникають разом зі всіма ключовими персонажами при переході в центральний Вілледор. Це розчаровує. Хоч до Старого Вілледору можна і треба буде повертатись потім, колишні друзі-ключовики перетворюються на типових пересічних НПС. Їхня історія закінчена, а шкода, бо можна було вписати її до другої половини. Розробники немало потрудились над їхніми колізіями, навіщо так жорстко вчиняти з ними – неясно. Звісно, це не критично, так як в новій, значно більшій і цікавішій локації вам зустрінуться ще цікавіші і значно крутіші персонажі, одну з котрих ви одразу впізнаєте завдяки фільмам Тарантіно чи іншому голівудському кіно. Маленька відіграє на всі сто, та й дивитись пів гри на цей кругленький задок – рай для очей, утім підтягнемо штани і повернемось до фракцій.

Миротворці – це воєнізована організація, яка за мир і порядок в місті. Базарники – анархісти, які не хочуть влади і жорсткого контролю, ототожнюються з простим народом. І ті, і ті є в більшості позитивними, але в кожного свої попайки, через що вони ведуть постійну війну в Старому Вілледорі. В Центральному Вілледорі фракція Базар губиться і на головну сцену виходять Миротворці, діяти за котрих значно вигідніше. В місті ви будете захоплювати різні об’єкти, від підстанцій до водонапірних веж. Вам треба буде вирішувати кому віддати ці об’єкти – миротворцям чи базарникам. Кожна фракція пропонує вам плюшки за віддані об’єкти: миротворці відкривають машини-пастки, які детонують на дистанційному керуванні, базарники натягують в місті більше тросів і накладають подушок для приземлення, щоб легше було подорожувати. Напиши за яку фракцію йшов ти, бо в Старому Вілледорі, на мою думку, краще обрати Базар, тоді як в Вілледорі центральному вигідніше йти за Миротворців. В Центрі миротворці не те що вітряки відбудовують, вони цілі замки фігачать, в котрі попасти важко не лише зомбакам, але й самому гравцю. В Старому Вілледорі захоплення вітряка часто спонукає стрімкий ріст пшениці під ним – виглядає кумедно, в юзабіліті практично.

 


 

Вітряки в Dying Light 2 – це аналог вишок з Far Cry. Techland пішли далі і зробили кожен вітряк унікальним, на відміну від марудних вилазок від Юбісофт. Кожен вітряк змушує твої мізки напрягтись, щоб вигадати як залізти на саму вершину. Це урізноманітнює ігровий процес, хоч іноді це справжній біль у дупі – хлопці постарались, щоб залізти було не так просто. Захопив вітряк – маєш місце спочинку з ультрафіолетом, від якого тікають зомбаки. Лише ультрафіолет здатен їх відігнати, тому він в цій грі асоціюється з безпекою і безпечними зонами. Щоб увімкнути лампочку, частенько треба запустити генератор. Чим більше таких місць відкриєш, тим легше будеш переміщатись містом, а це важливо, оскільки вночі тут відбувається казна-що.

В Dying Light 2 діє система реального часу зі зміною суток і погодних явищ. Останні ніяк не впливають на геймплей, посковзнутися на мокрій блясі не вийде, і це чудово, бо проблем тут і так вистачає. За дня місто доволі спокійне: зомбаки юрбами ходять містом, іноді лазять дахами в пошуках їжі. На вулиці виходять бандити-ренегати, які завжди раді помірятись силами. А от вночі, вночі починається справжній бразильський карнавал. Зомбі просто сатаніють, їхня кількість збільшується і шаритись вони починають всюди. Та найбільша загроза – це стрибуни, топові зомбаки, яких не можна вбити. Не можна на початкових етапах, коли отримуєш лук цих тварюк можна фарширувати на чікен-роли, хоч це теж непросто. Фішка стрибунів не тільки в тонах ХП, силі, швидкості, як у гравця, і можливості паркурити як в фільмі «13 район», але й в тому, що ці покидьки активують погоню. За вами починають гнатись всі, хто вас бачить, та не просто гнатись, а наступати на п’яти де б ви не були. На початкових етапах це дійсно сплеск адреналіну: зі всіх боків чути кроки, крики, зомбаки стрибають за вами з дахів, лізуть по вікнах, вилазять зі своїх ничок прямо перед обличчям і намагаються схопити вас. Щоб втекти, треба дістатись до точки з ультрафіолетом, або ж відірватись і сховатись або в траві, або десь за рогом. Відверто кажучи, в першій половині розробники аж надто багато стрибунів накидали. Вони ходять прямо перед фірткою бази, тож вийти без погоні не так просто – хіба одразу дав на шіфт і по дахах поскакав, для реакції стрибунів треба деякий час. Все ж місцями погоні просто не закінчуються – одна за одною так і валять, через що не можеш дістатись потрібного тобі місця. Вночі для гравця відкриваються пункти з дорогоцінним лутом: це або магазини, або темні місця, де за дня ночують декотрі зморені роботою зомбі, або пункти ВГМ з інгібіторами, які дають прокачку. Звісно, всі ці місця ви можете відвідати і за дня, от лише там буде нереальна кількість зомбаків + стрибуни, яких ти не вб’єш з початковими пушками чи без лука. Таким чином, успіх денної вилазки зводиться до мінімального шансу - ніби ставити на нашу збірну в Лізі Націй. Вночі ж можеш нормально так зафармити різного добра, щось продати, щось лишити, а щось вколоти собі в дупу, щоб бігав швидше.

 

 

Прокачка в грі доволі проста – качаєш або ХП, або стаміну. Прокачка ХП стосується бойових навичок, тоді як прокачка стаміни – навичок паркуру. Для прокачки 1 лвла того чи іншого треба відшукати три ВГМ інгібітора. В більшості знайти їх можна в тих ж пунктах ВГМ вночі, але є й контейнери, які просто розкидані по місту, лише дістатись до них треба. Відкрию карти – до 75% проходження гра сама вдосталь напікчає вас інгібіторами, тож постійно шукати ці штуки не доведеться. Навички дійсно корисні, хоч якихось мега крутих прийомів ви не отримаєте – це мінус, бо автори додали в гру лише пару цікавих механік паркуру та вбивства, які просто покращуються і посилюються. Хотілось б значно обширніше дерево прокачки, та критикувати тут нема за що, воно все дуже органічно вписується в ігровий процес. А от за отриману експу і рівні покритикувати варто, оскільки один рівень тут підвищується рік, а простий фарм пересічних зомбі дає мінімум експи. Систему левелінга треба було зробити більшою – до 30-ти, наприклад, тоді прокачка була б значно цікавішою. Але гра не змушує тебе гріндити. Грінд тут стосується лише вогнепальної зброї, яка була додана сюди недавно. І, скажу я вам, хоч до цього ніколи не грав в другу частину, вогнепальна зброя тут – це просто чітерство. Щоб її отримати, вам треба виконати спеціальний квест «загублена зброярня», який нагородить вас пістолетом і відкриє по всій карті дошки з завданнями для вогнепалу. Тут починається не просто жорсткий грінд, а жорсткий прохід через задній вихід. Вам треба фармити жетони за виконання так званих випробувань. За одне випробування, яке проходиться до 20-30 хвилин, дають всього лише 20-30 жетонів, тоді як два магазина з кулями коштують стільки ж! Нормальний автомат коштує біля 200-т жетонів. Тепер порахуйте скільки на це все треба витратити часу і зловіться за голову. Та це ще не все! Якби ці випробування були цікавими, проблем нема, а на ділі ми отримуємо ідентичні, просто ідентичні квести, розділені на декілька секцій: збери медикаменти з чотирьох ящиків в темному підвалі, потім збери кристали з чотирьох ящиків, а потім зачисти локацію від зомбаків. На це маєш три життя, здох три рази – починай заново. Гра навіть ящики з потрібними предметами никає в тих самих місцях і там само розставляє тих самих зомбі. Це просто бісить, до того ж остання зачистка не така проста через танка з цілою купою ХП, з котрим треба доволі довго морочитись. На щастя, кулі до зброї випадають з певних броньованих зомбаків, тому набої можна дістати й іншим способом. А от більш круті пушки знайти не вийде, лише через грінд цих прекрасних випробувань і жетони, які можна виміняти лише в одного чувака в грі.

 

 

Що ж, не поспішайте депресувати, оскільки гра пропонує безліч альтернатив. Коли в другій половині отримуєш доступ до луків, гра суттєво спрощується. Згодом отримуєш доступ до арбалетів, і гра спрощується ще сильніше. Стріли легко крафтяться, а лук не має параметру зносу, що просто прекрасно. Що мене постійно дивувало в Dying Light 2 – це надмірно швидкий знос зброї і просто захмарні ціни на її ремонт. За всю гру я відремонтував лише декілька лакшері пушок, так як ціна ремонту тут по ціні квартири в Києві. Підбираєш пушку, місишся з двома групами ворогів, викидаєш пушку, підбираєш нову. Саме за такою схемою проходиться вся гра, і в цьому ніби немає нічого поганого, бо класних пушок тут на кожному кроці, але цей постійний мікроменеджмент зі зброєю трохи напрягає. На щастя, більше мікроменеджменту тут немає, хіба лише з юзабельними предметами по типу Коктейлів Молотова чи сюрикенами. Взагалі арсенал у нашого пілігрима дуже об’ємний. Носити можна цілий арсенал, немає напряжних обмежень по вазі, та й корисних різновидів багато, без яких неможливе проходження. Маю на увазі гак-кішку, який дозволяє залазити на хмарочоси, ультрафіолетовий ліхтарик і таке інше. Міняються колесом мишки, що дуже зручно, хоч іноді міняються надто швидко, через що провокуєш смертельне падіння з вежі. Це теж не біда – гра розумно сейвить і не кидає вас дідько зна куди, хоч сейвить все в один сейв, що є проблемою, так як для завантаження того чи іншого місця треба робити відкати. Пушки можна покращувати, покращень багацько, до того ж вони цікаві. Так можна зробити стріли з вірусом і заражати бадюганів, перетворюючи їх на тупих зомбі. Можна палити, отруювати, бити електрикою й таке інше – просто рай для садиста. Зібраний лут – це або шмотки з характеристиками і плюшками, або цінні предмети та ресурси, які просто можна продати. Система дуже спрощена, тому розібратись зможе кожен і розібратись швидко.

 

 

А що там з зомбі? А з зомбі тут все просто прекрасно. Не дивлячись на те, що вони тупі і примітивні, кожен з них має змогу переслідувати вас, паркурити і лазити висотками. Нахапати цілу перуку тут так само легко, як напитись і написати колишній. Більше того, видів зомбі багацько. Один з видів – крикун, за мить гукає всіх фанатів Манчестер Юнайтед в одне місце, починаючи весіллячко з цікавими конкурсами і непоганим тамадою. Та все це просто нереально весело! В грі прекрасно працює система розчленування, завдяки котрій зомбаки розпадаються на частини, рвуться на катрани, меляться на фарш і літають як всрані віники. З неабияким захопленням мотлошиш колишній офісний планктон, колишніх однокласників, колишніх і інших не менш цікавих персонажів. Бити жінок тут легально, бо вони – зомбі, але дітей-зомбі в грі нема, як і в інших іграх. Цю межу індустрія поки що не перейшла, а шкода, було б дуже весело. Для різних класів зомбі треба різний підхід. Одні – зомбі-електрики, які б’ють током всіх навколо, спонукаючи френдлі фаєр. Зомбаки часто люблять товкти один одного, полегшуючи нам роботу. Люди теж не відмовляються від френдлі фаєру, що робить заміси доволі реалістичними. Тут дійсно доволі реалістична пародія на справжню вуличну бійку, де кожен гамселить один одного без розбору – відкрився, отримай! Смужки ХП по дефолту вимкнені і вмикати їх не раджу, це просто вб’є ваше заглиблення. Автори вирішили зробити боїйвку ефектною, тому з самого початку вчать нас прийому «парируй вчасно, перестрибни і дай з ноги в макітру». Прийом дієвий, але тут і свої манси можна мутити, щоб заплутати противників. Кайфуєш від удару в стрибку, який дозволяє швидко скидати з дахів противників. Впав – розбився на смерть, жодних але. Все ж залежить від висоти. Кров, кишки, відрізані рученьки і загублені ніженьки – все це в Dying Light 2 і все це на постійній основі. Претензій є лиш декілька. Перша – це броньовані вороги. За логікою, бити треба в ділянки тіла, які не захищені, але як бачимо за анімацією воно не працює, все одно чути металевий удар, через що товкти такого козла треба доволі довго. Друга – анімацій добивань ну дуже мало. А гра доволі довга, через що бачиш одні і ті ж добивання повсякчас. Третя – надмірний спавн ворогів. Навіть якщо ти пронесешся смертю і зачистиш цілу довжелезну вулицю від зомбі, тільки-но зайдеш за ріг відлити, як вулиця знову заповнена зомбі під саму зав’язку. Вороги тут дійсно спавняться занадто часто, іноді достатньо камеру повернути, як за спиною вже стоїть зомбак. Деякі анімації добивань недоречні, як видавлювання очей аля Гра Престолів посеред потужного замісу. Автори додали X-Ray як в Mortal Kombat – це от великий плюс. Дуже доставляє звук зламаних кісток і рентген, але навіть зламаний хребет не гарантує іншої поведінки зомбі. Він може так само бігати і накидати, хоч і не завжди, бо в більшості такі х-реї приземляють ворогів. Зомбаки будуть гризти вас за ноги навіть тоді, коли в них вже власних ніг нема. Це теж прикольно зроблено, до того ж потім можна вкачати абілку, яка дозволяє вам розбивати ногою череп за лічені секунди. Рай для фанатів Cannibal Corpse.

 


 

Що стосується паркуру, він вийшов доволі простим і ненапряжним. Натиснув шіфт і пішов. Все ж не як в Асасині, де чувак автоматом лізе будь-куди. Тут треба вивчати архітектурні шедеври міста, щоб знати де можна вилізти, а де ні. І робити це треба на постійній основі, якщо хочеш вижити вночі. Розробники виконали просто циклопічну роботу з архітектурою, та настільки скрупульозну, що не раз дивуєшся. Абсолютно кожна локація тут продумана до найменших нюансів. Кожен виступ, кожна дощечка, кожен протягнутий канат – і таких деталей в одній будівлі може бути так багато, що паркурити можна різними способами. Обидві локації настільки добре заточені під паркур, що можна просто нестись нон-стопом – головне лиш швидко помічати деталі і використовувати їх, щоб втекти. В другій половині гри нам дадуть параплан, який дозволяє ненадовго літати. Теж прекрасний винахід, який дозволяє швиденько відриватись від стрибунів. Його і прокачувати можна, і пункти для набору висоти по всьому місті є. Але довго не політаєш, бо швидко закінчується стаміна – правильний хід від розробників, який запобігає чітерству.

Бої, паркур, прокачка, лут – все це дуже круто, та чи доставляє саме місто, чи навалює гра атмосфери і змушує вас потонути в ній? Відповідь – більш ніж. Тільки гляньте наскільки великий Центральний Вілледор, і це лише одна його частина. Якщо перша локація вийшла доволі одноманітною в плані атмосфери й архітектури, хоч все одно дуже привабливою, друга просто вмикає режим BIG CITY LIFE. Різноманітні види відкриваються на кожному кроці, а зміна погоди та часу тепло огортає око пейзажами. В Центральному Вілледорі дійсно відчуваєш себе ніби в справжньому місті. Така собі суміш Варшави і Вроцлава, тоді як перша локація більше нагадує Познань, а комусь і взагалі карту з CS de_italy. І все в цьому місті в один момент застило, життя зупинилось і навколо лише самота та порожнеча. Шкода, що не насипали більше цікавих квартир для дослідження, більше історій за цими квартирами. Варто зазначити ще й станції метро, які теж треба захоплювати, щоб відкривати швидкі переходи. А тепер підсумуйте все перераховане і отримайте розуміння, що зайнятись тут є більш ніж чим. Та чи все так ідеально?

 

 

Як і будь-яка гра, Dying Light 2 має мінуси. І найбільший мінус цієї гри – це самоповторення. Всі ці випробування постійно одинакові і закидають нас в ті самі місця, з тими ж противниками на тих ж позиціях. Навіть темні місця, магазини чи пункти ВГМ з інгібіторами ідентичні. Вчора прийшов в одне з них, замочив там всіх, забрав весь дорогоцінний лут, а на завтра все воно буде на тому ж місці, окрім дорогоцінного інгібітора. Замість нього поставлять щось інше. Це тупо, так як часто просто не пам’ятаєш чи був тут, чи ні. Локації одинакові, до того ж потаємні проходи, які відкриваєш перший раз, на другий раз знову будуть зачинені.

 

 

Вбивають випробування у цій грі. Вони діляться на паркурні і збройові, де вам дають автомат і кажуть завалити трьох потужних зомбаків + пересічних кусак. Хоч і стрільба вийшла доволі якісною, відчутною, це не доставляє. Нагорода – просто якесь місце в рейтингу, на який гвинт я закрутив. Стосується це і грінда зброї, а самий вогнепал надто чітерський. Завалити останнього боса з пістолета – просто ізі, та й самі сутички з босами тут такі ж ізі, а навіть і крінжові подекуди. Надто просто гра розлучається з сюжетними персонажами, в котрих було вкладено немало сил. Сюжетна розв’язка і кінцівка – це взагалі не те, що повинно було бути. Автори дуже сильно злили сюжет, та спойлерити не буду. Сам головний герой вийшов ні риба, ні м’ясо. Такий собі добряк, який згоден на все, лиш сестру б знайти. Нема можливості будувати характер Ейдена, він завжди буде наївним добрим дурником, але це хоча б не бісить. Всі НПС та вороги займаються постійно одним і тим самим. Вже після 20-ти годин проходження це помічаєш і злегка навіюєш смуток. Перераховувати вже сказані мінуси я не буду, додам лиш ще декілька несказаних - унікальних комплектів броні фіг знайдеш, треба довго тинятись задуп’ям, щоб відшукати. В грі надмірна кількість зачинених ящиків з системою взлому зі Скайріму. Хоча, в Скайрімі вона була навіть важчою. Постійно відкривати ящики замахує швидко, та й далеко не завжди там є цінний лут. Збитись з лутання всього і вся можна доволі швидко, коли нафармиш біля 80 тисяч голди. Біда в тому, що збитись назавжди не вийде, так як треба шукати розхідники, без яких не замутиш хілки й інші штукенції. Надмірна кількість стрибунів в першій половині гри, а також одні і ті ж паркурні випробовування під час захоплень веж чи підстанцій. Навіть підвали підстанцій ідентичні, і чотири генератора ідентичні теж. Гра вкотре займається самоповторенням, що розчаровує і відштовхує від подібних занять, так як вирулити можна спокійно і без них. Залізти на висотки з радіовежами – це просто каторга якась. В грі частенько проскакують баги, одні з котрих стосуються паркуру – іноді персонаж не хапається за те, за що має хапатись, через що ігрова сесія швидко закінчується. Багів тут дійсно вдосталь, декотрі не дають пройти сюжетний квест, через що треба перезаходити в гру. Я взагалі на кінці схопив баг з фінальною кат-сценою, через котрий неможливо запустити нову гру +. Також в грі ганебний музичний супровід, який офається одразу ж – це мене дуже сильно здивувало, але і без музики все воно дуже добре. Пару слів про те, як вирішити баг з фінальною кат-сценою:

 

  1. Ви можете вимкнути в налаштуваннях DLSS і Reflex, а також вимкнути вертикальну синхронізацію. Вмикаєте режим відображення у вікні без рамок, виходите з гри, запускаєте панель Nvidia і фіксуєте FPS на 60. Це перший спосіб, який мені не поміг.
  2. Другий спосіб полягає в наступному: копіюєте сейв гри, так як вона видаляє його автоматом при деінсталяції, видаляєте гру, встановлюєте знову і під час встановлення обираєте пункт ВСТАНОВИТИ 4К КАТ-СЦЕНИ. Вуаля, мало б минути.

 

 

Підбиваючи підсумки, Dying Light 2 на даний момент є дійсно майже що ідеальною грою про зомбі. Це неймовірний досвід, який ви не отримаєте в жодній грі. Тут чудова сучасна графіка, максимально рівна оптимізація, цікавий сюжет з не менш цікавими персонажами, прекрасний відкритий світ і крута атмосфера. Гра дуже сильно доставляє боївкою, яка приносить море позитивних емоцій, а також бустить дозу адреналіну на постійній основі завдяки швидкому та крутому паркуру. Це шедевр від польської студії, яка вже зараз працює над спін-оффом Dying Light 2 під назвою The Beast, в якому поверне героя першої гри. А що ти думаєш про Dying Light 2? Скільки годин провів у Вілледорі і куди заліз? Пиши в комент під цим відео. Ну а щоб пограти в гру без лагів і запари, бери ігровий ПК від Артлайн. Підписуйся на цей канал і заходь сюди частіше, а з вами був Андрій Безсовісний.