Серія Метро 2033 ніколи не приковувала мою увагу. Та, як казали мудріші, лише дурень не змінює своєї думки. З виходом Exodus все змінилось. Перше проходження залишило після себе хороші враження, а от наступне повернення породило багато питань та невдоволень. Чи може Exodus пройти перевірку часом і стати грою, до котрої завжди хочеться повертатись, чи це одноразовий атракціон з красивою обгорткою і порожнечею замість вмісту?
ДИВИСЬ ПОВНИЙ РОЛИК НА YOUTUBE!
Metro Exodus – це апріорі успішний крок в еволюції серії, адже гра ступила за межі коридорного шутера і навалила відкритих для дослідження локацій. Фабула веде нас різними біомами, жонглює різними типами противників в кожній, намагається моделювати нові ситуації з новим досвідом задля ігрового розмаїття. Exodus з легкістю можна назвати «Безпечним Сталкером». Хлопці дуже акуратно підійшли до створення цієї гри, взявши найкраще: густа атмосфера декадансу, небезпечний світ з нахилом на survival, голівудський екшон з відсилками на популярні витвори кіноіндустрії та легендарні ігри. Все це закоркували в пляшку зруйнованого комунізму на території мертвого Оркостану, а також приправили доволі зворушливим сюжетом з поділом на злих та хороших – and nothing in between. Граємо ми за Артема, котрому ідеально підійшло прізвище Фрімен, так як герой всю гру мовчить і дає монолог лише в завантаженнях між рівнями в якості особистого щоденника. І це одне з найтупіших рішень в цій грі. Дуже кумедно спостерігати за тим, як інші персонажі говорять до нас, або про нас, і тут повинна йти логічна відповідь, та геймплейний Артем у нас німец. Особливо кумедно спостерігати за цим непорозумінням, коли в одній зі сцен Аня каже, що Артем у нас командир і йому вирішувати, так Артеме? А той просто мовчить, після чого мала починає розказувати за нас.
Якщо автори вирішили таким чином поглибити занурення і асоціації себе з героєм гри, навіщо тоді пхати озвучку Артема під час завантажень локацій? Рішення загадкове та не критичне, адже граємо ми за такого собі добряка, який хоче спасти людей, вбиваючи для цього інших людей. Ніколи не замислювались про те, що в Metro Exodus Артем з командою влаштовує масовий геноцид просто так? Один в каное він припливає до вірунів на Волзі, ті дозволяють йому пройти вглиб, не відкривають вогонь, а після наш герой починає шаритись по чужій хаті, звільняти невільників і стріляти по православних. В пустелі наша команда вирішує віджати пальне у місцевих бандитів, бо їм треба більше, а в процесі завуальовує все це асвабаждєнієм народу дикунів.
В Тайзі, де чуваки в прикидах Роба Зомбі живуть собі спокійно в закинутих радянських дитячих таборах, Артем вкотре приходить і влаштовує геноцид, вбиваючи всіх на своєму шляху. Що найсмішніше, він вбиває побратимів Олі, котра рятує його на самому початку локації, а та нічого йому не каже і продовжує допомагати. Ви скажете: «Людина людині вовк в такий час» і будете праві, от лише наш мовчазний Артем ніколи й не намагався домовитись.
Не можна не посміятись і з інших ігрових ляпів, які тут видають за неважливі ігрові умовності. Зграя маскалів долає тисячі кілометрів потягом по апокаліптичній расєї, де дивовижним чином всюди збереглась колія, а самий поїзд модифікується немов компанією Tesla – і гідравлічні підйомники, і ціла купа луту на ньому, що віддає Індією, і напів гнила Буханка, котра долає сніги по коліно. Тут можна подумати, що я надто прискіпуюсь, однак для Exodus такі зауваження цілком логічні, так як автори всю гру намагаються навалювати нам survival реалізму, який змушує тріскати судини на очних яблуках.
З survivalом в цій грі 4A Games потягнули сильний прикол, перетворивши її з шутера на симулятор лутання. При цьому в грі всього лише два головних ресурси – металобрухт аля деталі і зелені гриби аля Містер Пропер для зброї. Відсутність набоїв в Metro Exodus – це постійна основа, яка змушує періодично звертатись до психолога. Працює це так: на локації розкидані хаби з верстаками, на котрих і будемо крафтити кулі; не відвідав такий хаб – включай режим нігерійського бігуна, бо ближній бій в цій грі суцільний відстій. Ба більше, щоб в нього вступити, треба десять разів перевантажити рівень, так як помираєш тут з декількох пострілів. Щоб ускладнити і так штучно ускладнену задачу, автори вирішили, що для крафту знадобиться багато ресурсів, котрі ми будемо збирати на кожному сміттярнику. Навіть отримавши броник з підсумками, набоїв все одно завжди мінімум, через що доводиться практикувати влучні хеди одиночними. З цим у гри теж не надто все гаразд, оскільки іноді 100% прямий постріл в голову просто не зараховується. Чому – неясно, адже стрільба в цій грі виконана доволі на високому рівні. Та набої і навмисна кривизна в деяких моментах – це одне, а от чистка пушок через кожні 10 метрів – це зовсім інше. Настав час наказувати розробників за подібне лайно зі зносом зброї, яке неймовірно спрягає. Автори на повному серйозі вважають, що після 5 хвилин стрільби обов’язково треба чистити ствол – це сюди приїхало зі Сталкера, як і багато інших як позитивних, так і негативних аспектів. Можна пліз додати меню з вимкненням подібної функції, так як Калаш починає клинити вже через два випущених ріжка? Відповідь авторів – ні, ось бери рушницю з ручною підкачкою, щоб ти ще більше засрався. Це ж в біса весело мастурбувати підкачку, коли на тебе вилітає по 5 здичавілих разом з річковими раками, з котрими ти колись ганяв в Доту. Зате модифікація зброї тут виконана дуже добре і дуже просто – це стовідсотковий лайк. А от різноманіттям арсенал не відрізняється, на відміну від розмаїття його дизайнерських рішень з гівна, палок і ізоленти. Клейка стрічка тут взагалі виступає типовою расєйскою скрєпою – і пушку замотай, і протигаз запечатай, ізі! Хвала богам хоч її по вигрібних ямах шукати не треба.
Гра не дає гідної винагороди, через що поступово на тебе скочується камінь з розчарування, котрий стає поперек горла. Проникаєш в найбільш приховані від ока закутки і отримуєш 2 кулі для Калаша, три консервні банки і один зелений Ваніш. Добре хоч броню не треба прати з Перволь, лиш протигаз ремонтувати якимось невидимими ресурсами. Система винагороди в таких іграх вкрай важлива, так як вона мотивує глибше досліджувати локації і вникати в лор. В Метро ж вникати в лор будемо через записки, які в принципі можна й не відкривати. Суттєво ніхто тут не проводить так званий світ за тиждень, тому наші пізнання тут мінімальні. І мова йде саме за Exodus, так як люди, котрі грали в попередні ігри серії, звісно ж, можуть розповісти більше, та як щодо тих, хто не грав і вважав все це нецікавою коридорною забавкою? Я певен, що в Сталкер 2, до прикладу, автори насиплять стільки пояснення щодо лору, що новим гравцям не доведеться проходити спочатку всю трилогію, щоб зрозуміти, що тут відбувається. Це цілком адекватний підхід, так як ці ігри – новий крок в серіях, більш сучасний, розрахований на сучасного гравця.
Наступний невдалий етап – монстри. От скажіть мені будь-ласка, які емоції в мене повинні викликати якісь бігаючі хоботи, річкові раки чи п’явки? Це весь політ вашої фантазії? Виникає враження, що монстри сюди переїхали з мультфільмів для дітей і підручника з біології за шостий клас. Ще аналог гулів з Fallout завезли, які обожнюють обіймати стіни. Завдяки останнім Metro любить гратись в хоррор, використовуючи ефект неочікуваності. От лише як з хоррором, так і з екшеном тут не надто вийшло, а все через погану постановку сцен і надзвичайно бідний звуковий супровід. Гляньте лише один з таких моментів, де все це повинно було бути викручено на максимум як під час перегляду якогось блокбастеру в кінотеатрі, де звук пролітаючого літака чи вибуха зберігається десь в твоїй голові ще зо два дні. Тут нічого подібного не зустрінеш, через що в більшості навіть не звертаєш уваги, що за метр вискакнула гігантська риба або ж тобі хтось ззаді наносить дамаг. Нема помпезності в цьому, до цього не підводить якийсь саспенс, а ефект неочікуваності далеко не завжди працює.
Як і штучний інтелект в цій грі. Що з ним тут відбувається – знають лише розробники. Подивіться як на мої постріли реагують місцеві вояки – вони ніби під грибами, десь далеко у своєму кольоровому калейдоскопічному світі з хіппі і розових метеликів. Чувак, кулі свистять поруч з лицем, прокинься! Та ні, для того, щоб на тебе швидко реагували і звертали увагу треба вмикати ліхтарик. Якщо ж грати без нього, вас мало хто побачить за все проходження, завдяки чому можна проходити по стелсу, що нецікаво в принципі в подібних іграх. Щоб збалансувати все це автори підвищили дамаг по вас. Достатньо трьох куль, щоб скопититись, що в принципі не розчаровує і не бісить, так як бісить інша річ – сейви в цій грі. Дуже часто гра вирішує засейвити вас в моменті без аптечок і без ХП, щоб ви страждали наступних хвилин 20 задля проходження цієї арени. Додайте до всього ще й відсутність набоїв і отримаєте Metro Exodus. Відсутність аптечок в грі, які можна знайти - це абсурд, який не побачиш майже ніде. Їх можна лише крафтити, так як в цьому світі про аптечки знають лише бомжі з московського метро. Це змушує знову бігати і повертатись до хабів з верстаками, крафтити аптечки, після чого до вас одразу ж доїбеться якийсь рак чи шакал і накине дамагу на три хілки. Раз така п’янка, чому не зробити автоматичне відновлення ХП з часом замість недолугого техно з серцебиття і погіршення інтерфейсу чиїмось місячними? Все це – штучно створені проблеми і галімі рішення в геймдизайні, які ускладнюють проходження і дають негативних емоцій замість позитивних. А останніх ж тут багато: і прекрасна атмосфера, і хороша стрільба, хоч і зі штучною кривизною місцями, і чудова насичена картинка, і непогані локації, хоч і доволі примітивні.
Локації в Метро Exodus створені за наступною схемою: маємо карту, маємо на ній чотири-п’ять цікавих місць, котрими нас обов’язково поведе гра. Тут вкотре відгукується прізвище «Безпечний Сталкер», адже хлопці робили кожну будівлю з певною вигодою. Тут майже немає лівих споруд і будівель, котрі просто можна обшарювати. 90% з них є сюжетними і обов’язковими для відвідання, що доволі хитро і доволі економно в плані розробки. Важливо підкреслити й те, що відкриті світи тут не відрізняються цікавістю. Вони бідні і порожні, і тут можна сказати: «Чувак, на дворі апокаліпсис», та це лише відмазка – в Fallout на дворі теж апокаліпсис, але Пустка там підкидає цікавинки на кожному кроці. Щоб було цікавіше, автори додали в Exodus невидиму гру під назвою «пошук драбини», так як навіть стрибок з метрової висоти тут може виявитись смертельним для Артема Фрімена. Я думав, стара версія Відьмак 3 в цьому чемпіон, та ні, Метро таки пішло далі і пішло дуже навіть успішно.
Тепер давайте глянемо на гру з іншого боку. Виходить наступна картина: ми граємо за маскалів, які мочать маскалів в ідеальній росії, тобто зруйнованій на*** ядерним ударом. Автори часто підкидають приколів на цю тему, натякаючи на дещо дуже тендітне. Автори прекрасно змалювали типову російську глибинку, яку навіть ядерний удар не змінив – гівно гівном не зіпсуєш. Вони зображують Ваньок як типове кліше: в ідіотських шапках, в бичих тєльняжках, з любов’ю до совка, зображують їх галімим бидлом, котрі розмальовують стіни нецензурною лексикою, котрі поклоняються великій рибі і вірять у всякі небилиці, зображують їх дурнями, канібалами, асвабадітєлями. І це чудесно, бо хтось полюбляє розказувати, що це расьойська гра про рабзіян і взагалі страшна зрада. Ну у нас сьогодні зраду бачать у всьому лиш не бачать її очевидно там, де вона справді є, тому тут я не дивуюсь.
А от що потрібно перейняти в Metro Exodus – то це просто прекрасну українську озвучку з топовими голосами, які знаєш з дитинства завдяки Сімпсонам, Сопрано чи іншим прекрасним витворам. Не обійшлось і без голосів, які озвучували Сталкер – о так, бандити тут роблять нереальний камбек!
Варто перейняти й поступове зникнення інтерфейсу, цікаві, хоч і не новаторські рішення розміщення датчиків не на екрані, а на спорядженні героя. І байдуже, що я ні разу не дивився на компас, так як локації тут інтуїтивно зрозумілі – рішення барвисте і вигідне. Картинка в Метро дуже тішить око, барвиста, красива, хоч і не скажеш, що гра сильно деталізована. Дух Сталкера сюди перейшов вкрай гучно і це добре, чому б ні. Розробники ж мають пряме відношення до серії. Тішить і сюжет, хоч діалоги місцями надто наївні і дитячі. Однак, не дивлячись на все це, повертатись втретє в Metro Exodus не хочеться. Гра вийшла одноразовою і надто безпечною в плані ідей. Що ж, в будь-якому випадку побажаємо успіху 4A Games і будемо сподіватись на покращене продовження. А що ти думаєш про Metro Exodus? Пиши в комент і обирай для гри не такий ПК, як на екрані, а топовий ігровий ПК від Артлайн, придбати котрий можеш на сайті нашого інтернет-магазину.