Огляд Silent Hill f

Вихід Silent Hill f розділив фанатів на два табори. Одним гра дуже сподобалась, тоді як інші й взагалі не хочуть називати це Сайлент Хілом. Однією з головних причин такого сприйняття є бойова система, котра переїхала сюди з соулслайків, та не лише вона стала перешкодою, котра розмежувала гравців. Сьогодні поговоримо про доволі суперечливу новинку, котра вдарилась в експерименти і не побоялась нових рішень. Та чи пішли ці рішення на користь? Я Андрій Безсовісний, ви на Артлайн Плей і перед початком порекомендую місце з більше ніж 4 тисячами ігровими ПК, котрі дозволять запустити Silent Hill f на максималочках. Заходь в розділ акції, обирай ту, яка пасує найбільше і отримуй круті подарунки.

ДИВИСЬ ЦЕЙ РОЛИК НА YOUTUBE

Silent Hill f переносить нас до Японії 60-х років в вигадане село Ебісугаока, яке страждає одразу від декількох напастей. Перша – це ядовиті гази, викинуті тутешнім гейзером, котрі для багатьох жителів цього села обернулись на причину смерті. Інша напасть – життя за традиціями. Тутешні мешканці сліпо слідують традиціям, не замислюючись про благоустрій власний і власних дітей, що тягне за собою дуже багато проблем, а особливо проблем психологічного характеру. В центрі сюжету школярка Хінако. Її життя непросте, адже вдома на неї чекає батько-тиран, котрий тоне у власній злості й алкоголі, а в школі – подруги, котрі ладні засунути їй ножа в спину за будь-якої можливості. В кожної на це своя причина. Якщо в Рінко причиною є любовний трикутник між нею, Хінако і Шю, то в її іншої подруги – Сакуко, причиною може стати її власна самотність. Як то є в Silent Hill, гра нічого не пояснює, і це чудово.

Після наступної сварки, Хінако йде з дому, щоб зустрітись зі своїми друзями, та вже невдовзі на і так спорожніле село сходить густий туман, котрий перетворює одну з подруг в монстра і розстилає килим з червоних квітів, котрими обростає все навколо. Всі починають губитись, а з туману – з’являтись страшні монстри-ляльки, котрі хочуть нас вбити. Тут і починається Silent Hill.

Все ж на цьому місці для декого Silent Hill одразу може й закінчитись, так як багато олдів так і не зуміли пережити цю страшну зустріч з новою бойовою системою. Так, це соулслайк-боївка, з підрахунком випадів, з конкретним фокусом на стаміні, з ідеальними і ні ухилами. Тут немає парирування, але є щось типу швидкої контр атаки, якщо добре попасти в таймінг. Іноді проскакують заряджені атаки, декотрі заряджаються спеціальною механікою святості. Щоб не було нудно, кожна пушка буде ламатись до 20 ударів. Пушок три і це, звісно ж, каналізаційні труби, штихети від паркана баби Марії, кухонні ножі, серпи ну і декотрі більш ексклюзивні варіанти, котрі навіть можуть приносити якусь радість місцями. Пушки треба ремонтувати тулкітами, щоб вони не зламались і не зникнули – і це одне з центральних занять в цій грі. Від початку й до кінця ви будете дуже акуратно поводитись зі зброєю, обшарювати кожен закуток і лагідно її ремонтувати, бо в інакшому випадку гра перетворюється на олімпійський марафон. Трішки згодом приходить розуміння, що пригощати палкою по чолі кожного зустрічного моба не є необхідністю, тому розробники додали мобів, котрі ресаються після смерті через пару хвилин. І це не просто, щоб тобі нудно не було, а для того, щоб ти зібрав всю свою дурість в кулак і лишив себе всіх шансів на виживання. Гра вміє підкладати свиню. 

І на початках ці штучні ускладнення бісять, бо хоч ХП тут навалюють на кожному кроці, без пушки битись неможливо. До горла починає підходити злість, яка гасне тоді, коли показують нову механіку поглинання душ таких вічно живучих мобів – лише за рахунок сіфона їх можна знищити на вічно. Взагалі спочатку навіть і не підозрюєш про той жестяк, який чекає тебе з кожною новою годиною в цій грі. Тут невгамовно накидують нових механік і доволі круто змінюють геймплей, після чого ділять його і комбінують. Так у нас є так званий світ Сайлент Хілл, а також потойбічний темний світ, в котрому ми будемо розгадувати ребуси і гасити кріпів без механіки ресурсу зброї. 

Як відчувається бойова система в цій грі? Та як і в інших соулслайках, от лише спочатку може здивувати доволі дивне рішення додати стоп-кадр під кінець кожного удару. Я спочатку подумав, що в мене лагає сама гра, або комп від барвистих обнов Windows, але це не баг, а фіча. Вже за годину ти в принципі забуваєш за це, а моби гасяться ідентичними способами, бо мають всього лише пару атак, котрі швидко можна ідентифікувати. Скажу одразу – на сторі-моді ця гра нічого гідного не зможе вам запропонувати в плані виклику. За все проходження я жодного разу не впав, тому рекомендую одразу виставляти на харду і страждати щоб було цікавіше. Якщо говорити відвертіше, то боївка нічого нового запропонувати не може, немає тут якихось крутих методів ведення бою, все скочується в просте зацикування по таймінгах, і це нормально, в принципі, як для Silent Hill, де щось подібне було завжди. Відмінність тут в тому, що в інших частинах кожна зустріч з монстром викликала дискомфорт, викликала сумніви і навіть почуття страху. Тут про це ви можете забути, бо Silent Hill f – це взагалі не хоррор, і це погано. 

Якщо в тому ж Silent Hill 2 зустріч з ворогом виглядала як «Блін, знову вони», то в Silent Hill f це виглядає як «Ану сюда!». Навколо та ж крута атмосфера з туманом і прекрасною картинкою на Unreal Engine 5, однак навіть вони не змогли відшукати місце цьому первісному страху, котрий мигцем зароджується в твоїй голові перед зустріччю з монстрами. Гра, місцями, намагається лякати методом неочікуваності, та на ділі вона взагалі не здатна лякати, бо вона й взагалі не хоррор. Перед нами психологічний трилер, перемішаний з місцевою міфологією і соціальною проблематикою тих часів. Чи пішов на користь грі відхід від жанру жахастиків? Та звісно що так, адже Silent Hill – це саме про накласти в штани, а під кінець впасти в шок від ребусу всієї фабули. Тут ж я ходив більше як Блейд, який металевою трубою розносить ожилі мамині чорнобривці. 

Вкрай негативний бік Silent Hill f розкривається в лінощах розробників створити більше локацій. Гра зроблена так хитро, щоб суттєво зекономити бюджет. Навіщо створювати нові рівні, якщо можна створити три-чотири рівні, а після постійно їх повторювати, лише демонструвати в іншому світлі? Чим далі сюжетом, тим більше квітів. Кожна локація – то лабіринт з проходами, котрі відкриваються поступово. На одних і тих самих локаціях ми будемо бігати біля 11 годин, що не дуже прикольно. Самі локації настільки коридорні, що взагалі важко звернути кудись не туди, але досліджувати тут треба абсолютно все, якщо хочеш відшукати пушки і ресурси. Є прокачка персонажа за лавандос, який тобі дають за пожертву колекційних предметів. Тут все просто – вкачуємо стаміну, 1 місце на додатковий амулет і погнали. Головне лиш дерев’яні таблички, які називаються Еми, відшукувати, щоб вкачатись на шрайнах – все максимально просто. Типів ворогів взагалі дуже мало і на початку починаєш обурюватись через це, та вже згодом приходить розуміння, що всі вороги тут – це втілення страхів Хінако, тому все якраз так, як годиться. 

Проходячи Silent Hill f вперше, неодноразово поставиш собі питання «Шо це за муть?». Муть тут в найкращих традиціях жанру, що прекрасно, бо дупля не ріжеш, що тут взагалі відбувається. Навіть пройшовши гру, залишається ціла купа запитань, які насправді мають глибокі пояснення. Саме неготовність людей пірнути в лор цієї гри й відсторонює їх від неї, адже геймплейно Silent Hill f є доволі примітивною грою, в котрій вся складність зроблена штучно. Ні моби, ні боси тут не можуть вам надамажити на харітон, як це є в інших соулсах, ну а в результаті ще й маємо хоррор без хоррору. Вся цікавість тут полягає не в боївці і навіть не в містичній атмосфері, а саме в сюжеті, котрий виставляє на порядок денний не менш суперечливі питання. 

Щоб зрозуміти Silent Hill f, треба бути не лише уважним до деталей, треба не лише читати всі записки і відшукувати метафори в художньому стилі, бажано ще й шарити історію Японії і мати хоч якісь уявлення про синтоїзм, віру в духів. Це в японців не так релігія, як філософія, котру острів’яни сповідують й досі. Міфологія тут переплітається з соціальним хоррором, щоб накинути більше загадкових образів і містики за візуалом. Ніхто вам не пояснить чому ми тусуємось з дідом в масці лисиці, ніхто вам не пояснить навіщо тут сцена, котра за своєю жорстокістю може зрівнятись зі сценою з голкою й оком в Dead Space 2, ніхто вам взагалі нічого не пояснить. Що ж, а я спробую.

Батько Хінако, котрий на час гри страждає від проблем з гнівом і алкоголем, колись започаткував з другом бізнес. Друг його кинув і чолов’яга залишився в боргах. Так як в 60-ті розкоші не варто було чекати, єдиним способом уникнути злиднів був вигідний шлюб. Часто жінок віддавали за чоловіків саме через це, з питань вигоди й виживання, не звертаючи увагу на їх власні бажання. Жінка в тодішній Японії повинна була бути покірною і у всьому догоджати своєму чоловіку, адже так кажуть традиції. Старшу сестру Джюнко саме так і видали заміж, після чого її зображують як мертву дівчину в масці Сови – теж метафора. Вона покірно прийняла свою долю, але ніколи б не бажала такої долі своїй меншій сестрі. Хінако теж не бажає собі такої долі і у всіх сімейних бідах звинувачує батька, котрий і заліз в борги, однак до самого кінця дівчина не знатиме про те, що його насправді кинули. Хінако теж хочуть видати заміж – за Котоюко, сина багатого і владного клану. Колись в дитинстві вона врятувала хлопця від укусу лисиці, і з тих пір між ними є якісь почуття, які ще й розпливаються в почуттях Хінако до свого однокласника Шю. Так чи інакше, Хінако не хоче заміж, а вся її подорож – це подорож посеред невизначеності між двома крайнощами. Щоб підпсувати наречену Котоюко, Шю дає Хінако пігулки від болю. Насправді це психоактивні речовини, а сам Шю тут й взагалі частково драгдилер. Однак робить він це з благих намірів, так як теж має почуття до Хінако. Лиш морозиться і мнеться, як вафля, а замість сказати конкретно – пічкає її речовинами, а також постійно спригує кудись в тумані, через що йому треба було дати ім’я не Шю, а Пішю. Хінако не хоче слідувати традиціям, вона не хоче народжувати дітей і не хоче виходити заміж тільки через треба. При цьому вона має почуття до Котоюко, а сам Котоюко є красивим молодиком з багатої сім’ї. В сюжеті дуже багато нелогічних речей, та нагадаю вам, що головна героїня – школярка. Згадайте як ви чи ваші однокласниці колись говорили про шлюб чи дітей – «та ну, я ніколи не буду народжувати! Якщо захоче, народить собі сам!». Тут ситуація та сама, Хінако чогось хоче, але сама не знає чого. 

Після до справи вступає японська міфологія, яка каже, що Хінако – обрана дівчинка, яка народжується раз на сто років. Таких дівчаток і шукає клан лисиці, щоб одружитись з ними і виконати волю духів. До всього цього додайте ще й реальний фактор – гейзер, котрий отруїв тут повітря газами, через котрі помирають люди і отримайте салат, в котрому важко розібрати де м’ясо, а де огірки. В гри чотири кінцівки, якщо не рахувати кінець з НЛО, і всі вони про весілля Хінако. Найгірше в тому, що перше проходження гарантує лиш одну негативну кінцівку, тоді як для інших трьох треба буде ще три рази пройти цю гру. Ви серйозно? 

Що ж, якщо відділити релігійні фантазії від справжнього сюжету, бачимо школярку Хінако, котра не знає, чого вона хоче. Єдине, що вона знає – це те, що вона не хоче слідувати традиціям, а хоче йти власним шляхом. Щоб вийти на таку кінцівку, треба пройти гру декілька разів, а в самому закінченні Хінако втече з власного весілля разом з Шю, але треба всю гру не торкатись таблеток, котрі той їй дає. Вийшовши заміж, Хінако ніби стирає свою ідентичність – саме тому на постерах її демонструють без лиця. Вона немов перетвориться в належне, в предмет побуту, служницею для свого чоловіка. Звідси й монстри, що втілюють її страхи в Silent Hill – маріонетка, діти, роди тощо. Відверто кажучи, єдина мотивація тут – не робити те, що тобі кажуть. На цьому й будуються всі бажання Хінако, і, місцями, це просто тупо. Типу тобі пропонують одружитись з чуваком, якого ти і так любиш, який красивий і багатий, але ти морозишся, бо все ж таки десь в глибині душі любиш драгдилера, якого не хочеш віддавати кінченій подрузі. Замість адекватних рішень Хінако вирішує підсісти на наркоту, яка в першій кінцівці змусить її зробити Червоне весілля. Якщо спочатку сюжет і приніс якісь легкі приємні враження і чисто через те, що все це тут було дуже добре заувальовано, то після певних роздумів розумієш, що ніякої глибини в ньому немає, мотивація «бо я так хочу» не працює, коли тобі 16, а сама Хінако – людина, котра не може вибрати між А і Б. На мою думку, правильна кінцівка тут – не вибирати і залишити все так, як є, адже час розкладе все на свої місця. 

То чи можна назвати це Сайлент Хілом? Так, тут є психологізм, є атмосфера, є навіть якісь натяки на жах, але це важко назвати гідним продовженням серії. Не дивлячись на антураж, це вже інша гра, котра не відчувається як Сайлент Хіл. Жахи – це постійна база для цієї серії, на котрій все й зростає. Без відчуття жаху ми не можемо повністю проникнутись не тільки історією, але й самим геймплеєм. Сюжетне нашарування комбінує занадто багато відірваних компонентів, тоді як на ділі все зводиться до особистих хотілок і вибриків Хінако в такі юні роки. Звісно, виходити заміж не по любові – це тупо, але ж в нас тут дещо інша історія. То в чому ж тоді страждання Хінако? В тому, що її перетворили на монстра через нехтування традиціями? Чи, може, в тому, що для висновків треба спочатку розібратись в ситуації і пройти в чоботах іншого хоча б два метри? Схоже на те, що в когось непогано грають гормони. Якщо порівняти історію Хінако і історію Джеймса Сандерленда, ми отримаємо два різних фрукти, один з котрих – гнилуватий, а інший – рум’яний і соковитий. Доволі награний тут психологізм, який замаскувався під невдалий жахастик. Все ж Silent Hill f не назвеш поганою грою – це трохи вище ніж проходняк і суттєво нижче ніж вау. Гра цікава, атмосферна, проходиться доволі легко. Шкода лиш, що для наступних кінцівок її треба буде пройти ще три рази, а що-що, та таке я робити нікому не раджу, бо навіть за 11 годин проходження я багато разів ловив себе на думці, що все тут занадто сильно затягнуто. Реграбельність? Даруйте, та я пас.  

Пишіть в комент як вам гра і залишайте свої здогадки щодо сюжету. Ну а зустрінемось ми на ARTLINE PLAY