Ua
Юбісофт, Юбісофт, Юбісофт! Сьогодні куди не глянь скрізь Юбісофт і скрізь в негативному світлі, та настільки, що компанію вже встигли поховати. Утім ховати Юбісофт – це щорічна традиція. Її ховали після релізу Skulls and Bones, на котру пішло до 850 мільйонів баксів; її ховали після інфи про 10 нових асасинів в розробці, але Юбісофт навідріз відмовляється помирати. В цьому місці мав бути гумор про конвеєр, але з 2018 року компанія зіскочила з щорічної дози Assassins Creed. Розробка тепер триває довше, хоч ігри й не стають набагато кращими, через що багато олдів так і не повертається до серії. Та в 2023-му з-поміж похмурого неба пробився промінчик світла під назвою Assassins Creed Mirage, гра, яка поверне твій 2009-й!
ДИВИСЬ ЦЕЙ РОЛИК НА YOUTUBE!
Міраж дійсно повертав ностальгічні спогади про чудову трилогію з Ецио, тепер залишилось лише почекати і перевірити особисто. Сонібої встигли зробити це тогоріч, тоді як ПК-панство дісталось до Багдаду в 2024-му. Так як погодка за вікном останні років 20-ть не в курсі як виглядає зима, на разі найкращий час відправитись до гарячих пісків Близького Сходу, з верблюдами, пекучим сонцем і Орденом Древніх, який планує захопити світ. А заодно і арабський інгліш підучити, because people in this game speak like Borat.
Граємо ми за Басіма, вуличного злодюжку, який бажає вступити до лав Незримих – саме так тоді називався орден Ассаниів. Події протікають в Багдаді та його околицях, але ця частина не претендує на велику карту. Бо спочатку вона претендує на навчити тебе красти. В Mirage ти можеш обікрасти половину жителів Багдаду, і лише останній з них помітить, що з його кишені пропала двадцятка на Біле нефільтроване. Та чистити кишені – це лише половина справи, адже чистити ми будемо ще й будинки, багаті палаци і пишні хороми. Просто протискай Е і не грай Марва з Один дома, але Басім все одно може залишати автографи мертвими тілами, про які після виконання квесту ніхто й не згадає. Якщо ж тіла знаходять під час виконання, підіймається тривога. Після всі розгулюють так, ніби нічого й не було, а мертве тіло на підлозі – це інтер’єр в стилі модерн.
Так, ви все правильно зрозуміли – в Assassins Creed боти тупі, сліпі і глухі. Вони можуть не палити вас за метр від себе, а якщо ви ще й здогадались залізти в гущавини з маком, ніхто й ніколи не здогадається де ви. І байдуже, що шум чагарників яскраво чутно – навіть якщо горло вартовому перерізати за той ж метр від іншого вартового, останній не почує. З цим в серії нічого не змінюється, але коли підіймається тривога весь шарм Mirage випаровується, оскільки доводиться мати справу з вкрай примітивною і безглуздою бойовою системою.
Боївка в Mirage нагадує виконання роботи з бодуна – сил вистачає лише на чотири випади. І я цілком серйозно – стаміни тут стає лише на чотири-п’ять ударів і це без розрахунку на ухил, який теж витрачає запас. Є проста атака, сильна атака, парирування і ухил. На цьому все. Взагалі розробники уявляли собі наступну картину: так як ми асасин, вирубати маємо з одного удару. Саме тому тут можна й взагалі не протискати кнопку удару, а просто стояти і вичікувати атаку противника. Коли той загорається жовтим, значить парируємо і завдаємо одразу смертельного удару, який може розповсюджуватись взагалі на будь-кого, а не лише на того, чий удар ми відбили. Якщо ж противник стає червоний, треба ухилитись. Згодом можна вкачати перк на перескакування за спину, що полегшує завдання в бою з важкими суперниками, яких не можна пробити спереду через лати. Є й чітерська імба – скіл, який накопичується і дозволяє вирізати цілу футбольну команду, але особисто я юзав його двічі за гру, це взагалі нецікаво. Деградація в боївці на лице, питаєш себе навіщо вони таке зробили і відповіді не знаходиш. Бо Юбіки дійсно могли зашаманити хорошу бойову систему чи хоча б таку, як в Одіссеї, але вирішили зробити її вкрай лаконічною. І це систематично підхарює, так як битись з противниками тут не надто цікаво. В такому випадку будемо тиснути на стелс, який тут працює аж занадто добре.
Взагалі працює гра наступним чином: ми розвідуємо обстановку для Ордену, потім зустрічаємось з головою на місці поблизу потрібного нам об’єкта – голову Ордену, до слова, звати Рошан, але вона без аєги, якщо що, після Рошан розповідає нам про ціль, котру ми повинні знайти і ліквідувати на об’єкті. Об’єктами виступають різноманітні палаци, форти, суди і всілякі громіздкі будівлі з багатьма поверхами і ходами. Та чекати на варіативність Hitman не варто. Способів вбивства цілі не так багато, значно більше їх вже під сам кінець, що не може не тішити. Все це в купі зводить до гри лише по стелсу. В Mirage дійсно цікаво не підіймати тривогу жодного разу і проходити як батя. Для цього в арсеналі є дротики зі сном, метальні ножі, шумові бомби, димовухи і навіть міни. Все це, звісно ж, можна покращувати, але не сподівайтесь на якусь об’ємну систему прокачки як персонажа, так і шмоту чи абілок – все тут дуже лаконічне і стримане. Щоб винести ціль, треба роздуплити як відкрити ті чи інші двері, вибити те чи інше вікно чи пролізти поміж вартою в таймінг. Якщо не вийшло і ви підняли тривогу, сміло тікайте за паркан, чекайте хвилинку і повертайтесь назад, все устаканиться. Пам’ять у варти така ж коротка, як і все в цій грі крім сюжетки – на неї у вас зійде від 15 годин. Час від часу трапляються доволі заплутані локації, де навіть підсвітка чуттям не доносить розуміння куди треба йти, але це робить гру цікавішою і зменшує її казуальність, яка відбилась негативним слідом на Міражі.
Та не поспішайте ховати цю гру до довгого столу, оскільки в ній більше позитивних моментів, ніж негативних. Одним з них є саме місто Багдад. Виконане воно просто шедеврально! Це дійсно величезне місто, котре живе своїм багатим життям. Воно вийшло дуже атмосферним і прекрасно передає дух тієї епохи, до того ж робили місто за історичними канонами та навіть історичні пам’ятки позначили і склали їх в цілу історичну енциклопедію, в котру ти можеш зайти будь-коли. Mirage може похвалитись високим рівнем історичності, та це, перш за все, художній витвір і комп’ютерна гра, тому вона не претендує на максимально точне зображення всього. Що казати, тут взагалі є магія, але спойлерити я не буду, тим паче до геймплею магія майже що не має відношення. Місто робили руками, що одразу видно. По ньому дійсно хочеться просто йти повільним кроком, роздивляючись всі принади та надбання. Ну і обікрасти половину Багдаду – справа постійна. Перехожих багато, модельок безліч, але це просто аватари, які швендяють вулицями, палять в вас асасина і кричать про вбивство та крадіжки. На гукання прибігає варта, яка лазить по хатах не гірше за Басіма, але відірватись тут дуже просто. Що дивує в цій грі – це її повільність. Бігає Басім дуже повільно, а відчувається ніби важить кілограм 100. Такого неповороткого асасина ще не було, тим паче керування тут відгукливе, дуже навіть відірване від реальних команд гравця. Після того як я пройшов гру, я знайшов в меню можливість збільшення швидкості пересування персонажа – і от скажіть, чи доцільне таке налаштування взагалі, чи можна було одразу збалансувати швидкість і не парити людям мозок з безкінечними менюшками? Проблема ховається і в автоматизованому паркурі – затиснув спейс і побіг по стінах, навіть обирати не треба куди точно стрибати, Басім все зробить сам. Це нецікаво і це ще одна деградація на лице, до того ж все це ну дуже повільно. Місцями просто зіскочити з перил стає болем в дупі, а на хвості 10 вартових з піками і луками, які вирубають за три удари. Все ж Багдад вийшов дуже придатним до паркуру, продумано все до дрібниць, за що варто похвалити розробників і сказати – thank you my brothers for this perfect world without grind. Та під час дослідження вас полюбляють впізнати як справжню рок-зірку Багдаду і почати бігати за вами, просячи автограф. В грі три зірочки розшуку + пів шишки, які збавити можна зриванням плакатів на вулицях. Цікаво, хто від руки малював стільки постерів і чому в бородатому мужику з типовою арабською зовнішністю одразу впізнають МЕНЕ?
Похвалити їх варто й за сюжет. Басім вийшов дуже симпатичним персонажем, а його історія має дуже цікаві й різки повороти. Спочатку думаєш про гру типово: є погані хлопці, яких треба відправити на той світ, ось тобі і сюжет. Та ні, тут все більш глибоко, бо розгадати доведеться таємницю Ордену Древніх, котрий планує захопити світ і для цього вишукує якийсь древній артефакт. За його допомогою вони зможуть отримати істинне знання і вийти на новий щабель еволюції, але ассасини проти такого паті. Спойлерити сюжетку не буду, та скажу, що вона має прямий зв’язок з попередніми іграми серії, хоч і дуже, дуже дивний зв’язок, від якого може закипіти твій чайник.
З побічними активностями все теж стримано. Можемо шукати ящики з шмотом, можемо шукати пергаменти з загадками, а потім їх розв’язувати, можемо виконувати сайди з дошки оголошень, які діляться на: піди-принеси, вбий, проведи, захопи і так далі. Виконувати їх варто для фарму ресів, щоб покращувати пушки та шмот, в іншому разі вони не несуть райської насолоди з тої самої реклами. Можна подумати, що якось бідно воно все, і частково це дійсно так, та повірте – всього вищезгаданого вистачає з головою на дні три-чотири поки повністю не пройдеш гру. Розробники вирішили не додавати нічого зайвого, навіть орел тут слугує лише для розвідки і позначення цілей на раз-два, після чого спокійно відлітає собі кудись до вирію. Зате з анімаціями добивання чуваки попотіли – всі вони дуже ефектні і красиві, але й не до кінця продумані. Швидким вбивством Басім може вколоти чувака в ногу і той скопититься, one shot, one hit, як з тої самої реклами. І – ні, Басім не п’є той страшний напій, а живе на ягодах, які тут слугують в якості хілок.
Не можна оминути й графічний рівень. Графіка тут красива, сучасна, але страждає тією ж проблемою, що й багато інших сучасних ігор – нечіткість і якась розмитість навіть на максималках з DLSS чи без. Зміни погодних явищ нема, бо в пустелі якось не дуже хоче падати дощ, зате є зміни day / night for your pleasure. Because аrabic nights it reality, not fairytale. Околиці Багдаду теж дуже симпатичні, хоч і абсолютно пусті. Максимум – кобра може заповзти в шкарпетку, але на кожну кобру є свій, ще не задушений змій.
В результаті Assassins Creed Mirage приємно дивує. Спочатку гра може здатись розчаруванням: надто повільна, тупа бойова система, надто казуальна, та коли даєш їй шанс, помічаєш, що день змінюється ніччю, а ти досі тиняєшся чарівними вуличками Багдаду. Ніколи б не подумав, що про Багдад можна говорити в позитивному ключі! Гра дійсно захоплива і дійсно повертає вайби 2009-го, хоч і від тих ігор багато в чому здеградувала. Та про це ми поговоримо в наступному відео, а поки – бери руки в руки, підписуйся ними на цей канал, став лойс цьому відео, бо як інакше, і заходь на сайт Артлайн за ігровим ПК, щоб зіграти в Міраж на максималках.