Ua
Якщо ви ніколи не грали в серію Resident Evil, але завжди хотіли, дев’ята частина перетворюється на надзвичайно спокусливу пропозицію входу в цей моторошний світ зі слизу, крові, браку набоїв, а також перманентних висадок на Місяць. Адже Requiem зумів увібрати в себе найкращі елементи, зумів зберегти автентичну атмосферу, а також майстерно поєднати нове й старе. Ви вже на Артлайн Плей і сьогодні ми відправимось в Раккун-Сіті, щоб вкотре врятувати людство. Запускай новий Резик на ігровому ПК від Артлайн лише на максималках, а також скористайся великодніми знижками на сайті інтернет-магазину Артлайн.
ДИВИСЬ ЦЕЙ РОЛИК НА YOUTUBE
В Resident Evil 2 нам давали поміркований геймплей, густу хоррор-атмосферу і зомбаків, котрі танчать головою краще за найкращих регбістів. В Resident Evil 3 важкість суттєво скрутили, перетворивши survival на бойовик. Багато набоїв, мінімум небезпеки і ще один Немезіс, котрий ходить слідом як найвірніший Stan. Четвірка ж зуміла увібрати напрацювання всіх попередніх і стати найкращою частиною в серії для багатьох, тоді як дві наступні гри цілком претендують на найменшу популярність. Гру перевернула зміна перспективи від третьої до першої особи і викручення horror-елементів до рівня «високо» в Resident Evil 7 з безліччю моментів, котрі перетворюють твій хтивий зад на цегляний завод. Погляд від першої особи дозволяє тобі розчинитись в вічнозеленій Луізіані, котра стає прихистком для методики з фільмів «Пила», «Техаська різня бензопилою» й інших не менш цікавих картин. Resident Evil Village, який разом з четвіркою розділяє чемпіонське місце в моєму приватному топі, й взагалі змушує тебе потонути у власній атмосфері, ставши примарою в стінах замка Дімітреску, а після – втіленням смерті, з котрим гру ведуть неймовірно цікавими способами. Гра часто нагадує страшну казку в Трансільванії, а її сюжет разом з сюжетом сімки ледь повністю не перевернув світ Resident Evil. Що ж робить дев’ята частина? Вона повертає гру до коренів, вона створює нову загрозу, вона змішує в собі все найкраще з вищезгаданого і претендує на перше місце в твоєму особистому списку найкращих частин в серії. Більш ніж претендує.
Так як експеримент з перспективою від першої особи виявився більш ніж вдалим, Capcom вирішили не ховати успіх до довгого ящика, а навпаки повторити його, лише в міксі з виглядом від третьої особи. Так за Грейс ми граємо від першої, а за Леона від третьої (можна змінювати в налаштуваннях). І це не випадково, оскільки геймплей за Грейс більше передбачає помірковане, повільне дослідження, розбавлене хованками, ребусами і здоровенними лабіринтами, котрі прикидаються картами. За Леона ж ми отримуємо покращений геймплей з Resident Evil 4 Remake – фішки ті ж, але розширені. Таким чином розробники одним помахом немов склеїли до купи дві моїх улюблених гри, та ще й нехило так зуміли розширити лор, провівши нову сюжетну лінію під сюжетом Resident Evil 2.
Грейс Ешкрофт, головна героїня гри, відправляється до готелю, в котрому колись вбили її матір, щоб дослідити там серію загадкових смертей. Нас одразу намагаються шокувати відкритим світом, котрий насправді є однією заскриптованою вуличкою, де перехожі не звертають на вас уваги навіть якщо ви будете йти прямо на них, та Резик не про це, оскільки такий ефектний початок тут для того, щоб продемонструвати сучасний графічний рівень, який дійсно вражає. Requiem показує чарівну графіку і хорошу оптимізацію – це яскравий приклад того як повинні виглядати ігри на релізі, тим паче за такий прайс.
Дуже швидко історія переходить в геймплей і ми вже граємо в хованки зі здоровенним одороблом, котре виносить за дві плюхи. Я постараюсь обійтись без спойлерів, та скажу, що з цим монстром ви танцюватимете значно довше, ніж з пані Дімітреску, та ще й не лише в певній частині гри. Це тішить, хоч монстр на ймення Дівчинка дуже сильно заскріптований, але дуже сильно неочікуваний, через що можна хапнути висадку. Злякатись в Requiem дійсно можна лише за Грейс, так як тут грає ролі не лише вигляд від першої особи, але й багато заскріптованих моментів зі скрімерами – за 13 годин проходження серце падало в п’яти три рази і це добре, бо злякатись в третьому чи четвертому Резиденті й взагалі неможливо. В грі будуть подібні переслідувачі, та рівня Містера Х з другої частини ніхто з них так і не зміг досягнути. Окрім самого Містера Х тут, звичайно, та з цим вже розберетесь самі.
Що реально круто, це те, що за Грейс насипають доволі просторі лабіринти, котрі візуально є сумішшю з другої і восьмої гри. Немов розкішне рококо замку Дімітреску поєднали з поліцейським відділком з другої частини, розділивши все це на два крила, а після ще на два + декілька поверхів, як це було в тому ж Resident Evil 2. Візуально в Requiem кожна локація справляє немале враження. Особливо знищений ядерною бомбою Раккун-Сіті, по котрому не сильно дали побігати, замикаючи Леона більше на дахах ніж на землі. Дуже круто те, що розробники повернули нам безліч старих локацій з попередніх ігор в новому, зруйнованому форматі. Повернулись й старі знайомі, а також нові претенденти на керування світом, котрі програють вибори всього лише за 13 годин. Тут варто підкреслити крутезні лицьові анімації та міміку персонажів, цікавий та інтригуючий сюжет, а також несамовиту крутість Леона з короткими й влучними висловами. Навіть драматизму насипали зі здогадкою, що один з головних героїв може не вигребсти, втім – без спойлерів.
Бойова система Requiem ділиться на два: за Леона це покращена боївка з четвертого Резика, тоді як за Грейс геймплей ідентичний восьмій частині з маленькою зміною – механікою крові. Розхідники тепер кожен герой може крафтити на ходу, що чудесно. В Грейс крафт працює через кров, котру треба збирати з убитих зомбів, тоді як в Леона традиційно через порох. Там одразу дають інвентар на сто тисяч слотів, тож вперед і з піснею, тоді як за Грейс треба буде відшукувати сумки-бананки базарних торгашів, щоб носити з собою більше травички. Збирай монетки – покращуй пєрса, тоді як Леона вже десь на середині гри ми будемо гріти бронею і пушками, купленими зі спеціального контейнера за спеціальну валюту. Останню дають за вбитих зомбі, тому дев’ятий Резидент – це справжнє мочилово, в котрому автори навпаки кажуть тобі: «Мочи їх усіх!». І це прекрасно.
Навіть за Грейс ти спокійно можеш винести всіх зомбів на карті, щоб не шастали просячи за ногами. Якщо дати на педаль, наздогнати вони нас не можуть, та залишати живих приносить дискомфорт, так як в грі дуже багато бектрекінгу, а дамажать вороги непогано. Класно те, що тепер анімації укусів можна швидко скіпати кнопкою F, на відміну від Resident Evil 2, де треба було переглянути як тебе за шию кусає цілий коридор. Пушок насипають як в третьому Резику та й стрільби тут доволі багато разом з покращенням зброї, ремонтом броні тощо. Леон тепер може ще й з руки накидати складною сокиркою, але це більше ситуативний варіант мочилова, так як дамаг з руки часто ігнорується більш потужними противниками, через що ці танці з секундними заморозками на кожній плюсі за тисячолітніми азіатськими традиціями далеко не завжди ефективні. За Леона частенько доведеться саме парирувати, щоб брутально зносити кабіни, та прокачка довгоствольного дроба на макс тут вирішує будь-які проблеми з будь-якими противниками. Потужнішим є хіба револьвер «Реквієм», але до нього завжди насипають мінімум куль, через що він тут більше рекламна замануха як Порше Леона.
З ребусами ситуація повністю ідентична попереднім іграм: збери три фігурки, збери три частини детонатора, відвідай п’ять точок на карті. Вирішується все доволі просто, хоч пролітали місця, де потрібно було подумати куди взагалі тут йти, якщо я вже був скрізь? Якщо говорити про складність, то попередні частини були суттєво складнішими, якщо не рахувати третю, бо вона надзвичайно легка. Поки двійка таки видається мені найбільш складною особливо через надто викручені ХП противників, в котрих треба стріляти по 8 точних прицільних в голову і критичну відсутність ресурсів. В 9-ці і крафтиш на ходу, і ресурсів ціла купа, і зброї багато та ще й плюс можливість купляти набої за бабос і нехило так покращувати характеристики зброї за лаве. Якщо не робити цього, то гра дійсно може перетворитись на Resident Evil 2.
Що стосується противників, не сказати, що штучний інтелект пішов вгору. Всі зомби жорстко заскріптовані, особливо за Грейс. Навіть рядові здоровила ходять тільки по суворо прокладеному маршруту і ні кроку в бік, що злегка розчаровує після лапанок з Містером Х. Зате з’явились зомби зі спогадами з життя, ці спогади змушують їх робити певні речі, котрі роблять їх вразливими. Вийшло реально прикольно, особливо зі співаючими леді – дуже атмосферно, ніби попав в стару Медальку. Все ж подібних зомбів буде дуже мало, а все тому, що гра постійно намагається розбавити геймплей новими противниками, а це дуже й дуже похвально. Додані були й екшен-сцени, особливо доставляє бос-файт на моциках, що не надто притаманно серії Resident Evil. А от з бос-файтами все так само нудно, як і в попередніх іграх. Зводиться все до стрільби по певних ділянках тіла й ухилів туди-сюди на невеликих ділянках площі. Все ж в грі пролітало пару цікавих босів, тому все не зовсім зле.
Дев’ятка – це така гра, в котрій намагаєшся знайти це саме «зле», але ніяк не можеш. Часто навіть топові ігри не обходяться без долі «але», тоді як дев’ятий Резидент й взагалі ці «але» вимикає. Після 13 годин геймплею єдина негативна думка, яка пролітає – це думка про надто маленький Раккун-Сіті. Якщо б автори зробили його здоровенним містом з вільним дослідженням, історіями, чекпоінтами і всілякими базами з сейвами – це було б феноменальне явище. Натомість ми отримали обрубок, але таки атмосферний обрубок в цьому плані. Хтозна чи не завезуть щось подібне в DLC, яке не лише підтверджене офіційно, але й сам фінал гри прямо натякає на продовження історії з Крісом Редфілдом. А історія вийшла дійсно непогана, навіть злегка філософська. От лише розповідати її означає дуже багато спойлерити, тоді як сьогодні ми утримаємось від подібної практики.
