Ua
A Little Nightmares – таємничий хоррор, котрий в 25-му встиг відростити ще одну частину. Та наскільки б гучною не була піар-кампанія цієї гри, трійка навіть приблизно не зуміла наблизитись до двох попередніх ігор. І не випадково, оскільки нову гру створювала не оригінальна студія-розробник Taiser, а Supermassive Games під крилом Bandai Namco. Результат не змусив на себе чекати – негативні рецензії як від критиків, так і від гравців посипались на голову видавцям, тоді як Taiser Studios сконцентрувались на створенні свого наступного проекту під назвою Reanimal. Що це? Ті ж «Маленькі жахи», лише в новій обгортці, чи повноцінний і самостійний продукт, який може претендувати на світле майбутнє? Дізнаємось вже зараз, а перед початком нагадаю, що придбати ігрову збірку ти можеш на Артлайн. Бери ПК з відеокартою Nvidia 5 серії і отримуй новий Resident Evil в подарунок.
ДИВИСЬ ЦЕЙ РОЛИК НА YOUTUBE
Reanimal немов починається там, звідки до світу живих через екран телевізора вилазить та сама мадмуазель. Дно криниці, а на верху – діти, котрі не можуть повірити в те, що вони бачать. За стук серця ми опиняємось в гротескному світі, спустошеному, мертвому і позбавленого будь-яких надій. Як це було в другій A Little Nightmares, головними героями виступають хлопчик і дівчинка, чиї обличчя ховаються за масками. Вони тут для того, щоб відшукати своїх друзів, та насправді причина їх знаходження тут куди глибша.
Reanimal одразу захоплює своїм художнім стилем. Він активно наслідує серію «Маленьких жахів», запроторюючи нас до моторошного та химерного світу, в котрому нічого не пояснюється. Ба більше – за всю гру ви почуєте біля трьох речень, тож дана гра є однією з небагатьох, де відсутність української локалізації не розчаровує. Вже з перших кадрів гравці з легкістю можуть розпізнати образи, які вже використовувались для попередніх ігор. І мова тут не про сам світ чи навіть головних героїв, які активно косплеять попередні напрацювання, а про пластилінових страхолюдів, котрі ввесь час намагатимуться нас з’їсти. Перше враження – я вдома, та вже через деякий час думка змінюється як напрям вітру.
В Reanimal автори вирішили вийти за межі 2.5D і створили те, що вони самі називають «повноцінним 3D», хоч на ділі тут ані камерою не можна рухати (лише в заскріптованих сценах), ані ходити кудись ген за обрій по всіх площинах. Фактично гра використовує доволі хитрий прийом з камерами: в більшості це фіксована камера, тоді як на екшен сценах насипають трішки кінематографії. Чи зуміли автори реалізувати своє «повноцінне 3D»? В жодному випадку ні, як і безліч інших надважливих елементів.
Якщо вам, як мені, сподобались дві перші частини A Little Nightmares і ви з великим натхненням заходите в Reanimal, щоб отримати дозу того шедеврального химерного досвіду – забудьте про це, так як перед вами зовсім інша гра. Розробники дуже сильно акцентували на цьому увагу і якомога більше нахвалювали всілякі ігрові елементи, концентруючись на «та це інший торт, пацани, полюбому 700 песо вартує». І праві вони були в одному: «Це відчуття зникає, коли ви починаєте грати». Якщо ви вже встигли подумати про те, що дана гра не заслуговує уваги і тут буде лише хейт – ні, Reanimal вартує одного проходження, особливо в кооперативі, та це далеко не рівень A Little Nightmares. Від даної серії сюди перекочував тільки класний художній стиль і крутезна атмосфера, котра манить і купляє всіх фанатів хоррорів. Візуальна складова тут дійсно заслуговує на найвищі оцінки, однак всі ми знаємо, що відеогра – це не проста красива графіка чи картинка, це, перш за все, цікавий і нетривіальний геймплей. Саме його ви й не побачите в Reanimal, бо проходиться ця гра з однією рукою на щоці.
Reanimal вкотре розповідає ту ж історію, використовує ледь не ті ж декорації, і йде ідентичним шляхом головних героїв. Вона нагадує копію, але більш розширену в плані світу, і водночас ще більш пусту. Наповнення гри абсолютно нульове. Так, ми маємо красиві локації, які намагаються грати в лабіринтність, а потім й взагалі в левелдизайн God of War, та всі ці локації тут виконані немов для краси, а не для гри. Щоб ви розуміли – Reanimal немає жодної варіативності чи імерсивності. На кожне питання тут завжди є лише одна правильна відповідь, лише один правильний шлях, лише один правильний рух. Спалився з пластиліновим штемпом? Ти вмер. Гра взагалі не передбачає якісь інші варіанти окрім заскріптованих, через що іноді доводиться здохнути на одному місці 5 разів, щоб зрозуміти, ЩО САМЕ вони з тебе хочуть. Це стосується босів, хованок, наздоганялок і абсолютно всього в цій грі. Тут завжди є лише один правильний хід, хоч сама гра любить насипати всіляких псячих стежок, котрими йтимуть лиш ті, хто хоче побачити секретну кінцівку. Секретну кінцівку з двох, лол. Якщо в A Little Nightmares вас за кожним рогом чекала небезпека і екшен, то в Reanimal за кожним рогом вас чекає нудьга. Це абсолютно порожній світ, який наповнили навіть не противниками, а лавочками для сидіння, ЛАВОЧКАМИ ДЛЯ СИДІННЯ, КАРЛ! Шукаєш такий потрібну тобі взаємодію, щоб пройти далі, а в результаті просто катаєшся на конику собі. В Little Nighтmares лякали самі локації, що вже казати про істот, котрі постійно дихали вам в спину, тоді як в Reanimal ми маємо повністю пусті локації і одну каліку, котра десь-колись напрягається зловити нас за труси. Зате якщо напрягається, то ловить в будь-якому випадку, втекти нереально. Минає година, друга година минає, а ти так і бігаєш з тупорилим ботом, котрий любить фрізити чи займатись непроханою самодіяльністю. Взагалі в таких іграх два персонажі не означають подвійний кайф. Вони означають кооп і те, що в цій грі тобі постійно доводитиметься кликати свого напарника, щоб той вас підсадив, щоб потримав двері чи підтер вам зад лопухом. Велике щастя, що мала вівця не може відкинути копита, так як після у вашій команді відкривається нове трансферне вікно, за котре роздягалку поповнює три додаткових персонажі. І знаєте навіщо? Чисто для сюжету. Бо керувати ними ти не можеш, бігають вони за тобою і так, ну а допомоги від них не дочекаєшся. При цьому кооператив розрахований тільки на двох гравців.
Швендяючи місцевими закамарками, в голову прилітає думка: «Тут непогано було б завезти бойову систему». І ця думка зникає так само швидко, як з’являється. На певному етапі гри нам дають фомку, якою ми будемо пригощати різних ворогів. Коментарі тут відсутні, помалу думаєш: «Ну з пушками вийшло б краще». І потім тобі насипають пушок, механіку кидка списа з камерою, яка зловила епілептичний припадок. Велике щастя, що розвалювати таким макаром не треба довго, бо трьох годинне проходження обійшлось б довжиною в життя. Ідея впровадження бойової системи виглядає так само мляво як тутешні головоломки. В Little Nightmares хоч трішечки треба було розкинути мізками, щоб пройти далі, тоді як тут в переважній більшості треба просто вшарити куди саме йти чи куди протиснутись. Тут немає повноцінних ребусів, над котрими треба посидіти і подумати, максимум є один стенд з чотирма кнопками, рішити котрий можна навіть методом тику. Погоні в Reanimal лише моментами виглядають класно. В другій A Little Nightmares доганялки не просто адреналінові, вони ще й на очку – згадайте як довжелезна шия намагалась впіймати вас за яйця, це майже що незабутній досвід. В Reanimal всі втечі проходиш з рукою на щоці, навіть під сам кінець гри. Не вражають і візуальні образи, які використовує дана гра. Більшість химер тут немов переїхали з Cronos The New Dawn, огляд котрої можете глянути на каналі, а деякі боси й взагалі лазять по карті ледь не через анус – для цього вони обирають кишечник. Ані Чел-пластилін, котрий немов переїхав сюди з другої частини, ані альбатрос, ані блоха-павук, яка ввесь час хочу нас зжерти, від котрої ми ввесь час тікаєм, а в кінцевому результаті САМІ залазимо їй до рота. Автори багато розповідали про якусь хоррор-складову, котра тут присутня хіба в образі повзучих людських шкір. У всьому іншому хоррору тут так само багато, як чесних депутатів. Окрім візуального стилю дану гру можна похвалити лише за одну річ – містичну шизу в стилі Девіда Лінча, під котрою ховається історія.
Пройшовши Reanimal, не одразу можеш втямити про що взагалі була дана історія. А історія манерою оповіді і написання дуже сильно перегукується з A Little Nightmares. Раніше я казав, що за всю гру ви почуєте три речення, тому збирати пазл воєдино доведеться саме через візуальні образи і місця, котрі виводять на секретну кінцівку. То про що ця гра? Тут підуть спойлери, тож повернись сюди після проходження, якщо цікаво. Світ, в котрий ми потрапляємо, це не пекло, а щось типу чистилища. В ньому переплелось минуле і майбутнє, тому ми можемо бачити як техніку Першої світової, так і сучасні автівки чи зомбоящики. Це світ, котрий пережив війну, голод і руйнацію, через що став руїною. Головні герої – це брат і сестра, а всі інші персонажі – їхні друзі. Це діти-сироти, котрі постраждали від війни, а опинились вони тут через страшний ритуал, покликаний оживити древнього Бога-ягня. Десь в цьому світі існує його культ. В якийсь момент діти дізнались про це і вирішили відродити древнє божество, та для цього потрібна жертва. Такою стає дівчинка – сестра головного героя, якщо грати в соло. Вони зв’язують її і кидають на дно криниці, однак та не хоче помирати, а тим паче миритись зі смертю. Діти не знали, що для ритуалу потрібні й їхні життя. Всі образи дітей – це натяки на те, як вони загинули. Одного повісили, інший підірвався на міні, одного втопили. Після смерті всі вони потрапляють до чистилища, а дівчинка втрачає пам’ять. Всередині неї зароджується Бог-ягня, котре повинно захопити світ – тут трохи Лавкрафта. Маска кролика дівчини натякає на її невинність. Кінцівку спойлерити не буду, та натякну, що подібна шиза ніколи не має внятного кінця. І хоч візуал і сюжет тут дійсно непоганий, та геймплейно гра на дві голови нижче ніж A Little Nightmares. Химерна нудьга – назва, яка більш ніж точно описує даний витвір.
