Понад 1 мільйон проданих копій всього лиш за перші три дні. Невже The Blood of Dawnwalker знову повертає тренд на вампірів, котрий залишився в нульових? Чи все це майстерна алюзія на Відьмак, в котрій кожен елемент взятий з першої частини 2007-го року? Не бігатиму довкола і скажу, що цю гру не хотілось проходити… так швидко. Маємо обмеження за часом і лише один шанс на те, щоб врятувати сім’ю від лап врахірів. Та про все по порядку. Я Андрій Безсовісний, ви на ARTLINE 4 PLAY, а ігрові ПК чекають на вас в інтернет-магазині ARTLINE. Забирай функцію мобільного модему з акцією від ASUS до кінця вересня.
ДИВИСЬ ЦЕЙ РОЛИК НА YOUTUBE
Ти живеш в Карпатських горах, займаєшся домашнім господарством і вбираєшся в народний одяг. Одразу можна подумати, що ти гуцул, та до формули потрібно додати ще й те, що ти п’єш кров. Щоночі шукаєш собі подібних, щоб врятувати власну родину від рук могутнього вампіра, котрий вирішив змінити владу людей: з людської на врахірську. Адже саме врахірами тут називають вампірів, живуть вони тисячі років і харчуються кров’ю. Вампірів небагато і споконвіку жили вони, ховаючись. Однак в 14-му столітті старі традиції вирішив змінити Бренціс, могутній вампір, котрий разом зі свитою вбиває місцевого князя і займає його місце.
Долина Сангора переходить під його контроль. Видаються нові закони, за котрими кожна людина повинна була здати пінту власної крові на місяць. Натомість люди отримували кращі умови життя, волю від панського гніту і кров врахірів, котра лікувала будь-які болячки і навіть вилікувала місцевих жителів від чуми. Єдине, що було потрібно – здавати кров і бути покірним. Врахіри знищують старих богів і впроваджують власний культ. Їхня релігія пов’язана з Анахорою, світом бездни, з котрого ми приходимо до життя і в котрий повертаємось після смерті, об’єднуючись з усіма іншими. Люди вимушено приймають такі порядки, а декотрі з них стають вірними псами вампірського режиму, катуючи, вбиваючи, викрадаючи власних громадян для різнобарв’я насолод еліт. Важливе правило – не бути слабким. Бренціс ненавидів слабкість, тож всіх кволих і немічних одразу вбивав. З часом такою стає матір Коена, головного героя. Його родина потрапляє під немилість, а сам Коен отримує 30 днів на те, щоб врятувати сім’ю.
У вступному трейлері показують як Бренціс перетворює Коена на врахіра. Він не може його вбити, адже Коен – даунвокер, обраний, котрий може використовувати вампірські здібності вдень і ходити під сонцем. В цьому одна з декількох головних драм гри – нам дають на вибір приймати вампіризм як дар, або ж як прокляття. Коен напів людина, напів монстр, через що поглиблює почуття власної провини, дароване йому смертю меншого брата в дитинстві. Герой вийшов раціональним і водночас емоційним, живим і цікавим. Своєрідна версія молодого Геральта з Рівії, в котрому поступово гаснуть емоції. Хтось і взагалі вважає, що дар вампіризму повністю знищує їх, а наш герой лише грає, та, судячи з варіантів реплік, дане твердження не є фактом. Коену потрібно відшукати в цьому світі союзників, котрі підуть з ним штурмувати замок Бренціса. Піти на штурм, до слова, дійсно можна завжди, та навіть після 7 годин гри це не видається логічним, адже бойова система тут не дозволяє втикати. Та перш ніж перейдемо до бою, варто сказати, що Blood of The Dawnwalker – це є одна і велика алюзія на першого Відьмака, і це прекрасно.
Кожен елемент тут: від тутешніх ботів до бочок чи ящиків з лутом ностальгічно перекочували сюди з Відьмака. Саме тому дана гра обов’язково сподобається фанатам The Witcher і навпаки. Так як для мене The Witcher 3 досі залишається найкращою грою всіх часів, даним проектом я насолоджувався повільно і прискіпливо. Та лазити з розмахом в цій грі не завжди вийде через таймер, котрий постійно тебе підганятиме. Працює це так: таймер не рахує час вільного дослідження, він лише рахує час квестів, якихось дій і прокачки скілів. Так, прокачки скілів, Карл – 7 перків можуть забрати у вас цілу ніч, а квести тут час від часу діляться на денні і нічні. Цікаво те, що з таким таймером наш герой і зовсім немає часу на сон – і він реально ніколи не спить, що дивує. Зате це дозволяє нам обшарити всю карту, котра насправді доволі невеликих розмірів. Відтак у вас є 30 днів і повна торба сумнівів, що ви встигнете все за ці 30 днів.
Що ж, одразу скажу вам, що пройшов я гру десь за годин 25 і в мене в запасі залишилось ще 6 днів для вільного дослідження, тоді як більше ніж 90% всього контенту було пройдено. І найцікавіше те, що за ввесь цей час гра постійно тримала тебе зайнятим, постійно забивала голову цікавими заняттями, ідеями і діалогами. Dawnalker – це повноційне класичне RPG, хоч і не з надзвичайною варіативністю вибору в діалогах чи загалом. Квести дійсно закручені і інтригуючі, втім після одного проходження я б взагалі не виконував певні лінійки, так як вони не сильно насипають переваг, а часу забирають багацько.
Перше проходження – то завжди принц на білому коні, тоді як друге – Cатана. І тут ним дійсно можна бути: піддаватись голоду і вирізати всіх НПС, вважати себе вищим, бо ти вампір – у тебе дар, мочити всіх після корисних діалогів прямо через функцію вибору в самому діалозі і постійно обирати чи вартий хтось життя. Коен може бути дуже поганим мазафакером, та на це ніяк не реагує світ, що шкода. Бо реагує він на ваші діяння – чим більше проблем ви приносите областям бояр Бренціса, тим гучніше за вами йде слава. Що це дає? На дорогах починаються з’являтись застави, лазити різні мисливці за головами і все в цьому дусі, та насправді до передостаннього рівня ви можете класти на це все, бо всіх охоронців завжди можна оминути. Після 5-го вас вже будуть гасити всім містом і щоб просто взяти квест, треба буде перебити половину місцевих йолопів, котрі налітають на вас натовпом. Втім в переміщенні на швидкостях на вас ніхто не реагує, бо час сповільнюється, а ви прискорюєтесь. І це геніальне рішення для ігор з відкритим світом, яке навіть не потребує коня. Шіфтанув – понісся вітром, шіфтанув в формі вампіра – понісся вовком.
В грі максимально просте переміщення з доволі відгукливим керуванням. Додали те, чого завжди бракувало Відьмаку – можливість лазити дахами і не здихати від падіння з метрового паркану. Коен може ходити по стінах і телепортуватись на невеликі дистанції в формі вампіра. Таким чином будемо багато лазити дахами, шукати потаємні балкони з квестами, на ізі долати різні перешкоди за 1 клік. Не скажеш, що система ідеальна, швидше доволі примітивна і дубова, але вона працює і суттєво полегшує гру, за що лайк. Є каплички зі швидким переміщенням аля квест з Відьмака, де треба було запалювати свічки. Святилища служать і вашим складом, що максимально зручно. Тут взагалі все дуже зручно: рюкзак 200 кілограм, можна запхати хоч свиню, ввесь світ зроблений так, щоб не працювала фізика води, лише в деяких місцях вода реально вас сповільнює, перки вчиш в тих ж святинях, крафт на двох кнопках в меню, їжа регенить ХП як ціни ростуть на бензину, а комплектів броні і зброї насипають так, що дякую за бездонний схрон. В грі гори луту і ввесь він переїхав сюди з того ж Відьмака, та цього раз без точильних каменів і уламків метеорита. На ділі згодиться небагато що, бо хілиться наш вампір від ударів в формі, а також за кров від укусів. Шмотки і мечі будемо міняти як дівок на філфаці, допоки не виконаємо квест з пошуком меча святого Міхая – це найімбовіший меч в грі, котрий я знаходив, після повного виконання квесту з заточкою і освятою. По броні – лазив чисто в обладунках першого боса, хоч до того переміряв багато цікавих комплектів, а в якій екіпі ходив ти – пиши в комент.
Світ – сильне і слабке місце цієї гри водночас. Світ тут максимально художній, витончений, ошатний і дійсно чарівний. Картинка настільки красива, що місцями просто ходиш пішки. Вся ця атмосфера – ніби за паркан вийти, враження немов вже давно жив в цій грі, просто вона ще не вийшла. Нарешті розробники почали змальовувати пейзажі Східної Європи, а саме Карпат з місцевою флорою і фауною. Додати варто й те, що дана гра одна з небагатьох в котрій реально класно промалювали дерева. І що найважливіше – це не просто якийсь нахабно згенерований світ, це виплеканий художниками світ, котрий красиво змінюється за кожним метром, демонструючи скрупульозне ручне виконання. Просто неймовірна робота виконана, що підіймає естетичну рамку на максимум, а доповнює її шедевральне музичне наповнення, ледь не синонімічне Відьмаку. Шкода лиш, що в цій грі, як і в недавній Titan Quest 2, на котру тут виходив огляд, музика якось розбавлена на задньому фоні, тоді як в Відьмаку вона завжди напереді, як і повинно бути.
Та це не біда, бо біда в тому, що світ Dawnwalker потрапляє під проблему відкритих світів – він бідний. Так, ти можеш тут знаходити невеличкі квести в світі, що дуже класно, можеш шукати скарби, можеш шукати камені рун, можеш просто лазити хащами і вишукувати скрині з лутом, в котрих можна нормально так одягнутись, на відміну від Сталкера. Але загалом світ порожній, він не живе життя і заточений чисто на одне проходження, як і ввесь контент тут. На початку я думав, що одразу видам два проходження підряд, так як не встигну побачити все, а в результаті в мене ще й 6 днів додаткових лишилось, а перепроходження вартує лиш для того, щоб зіграти в поганого врахіра. Втім дана гра затягує і затягує сильно. Ти буквально розчиняєшся в цій картинці, в цих лісах під яскравим місяцем. Постійно високий рівень уваги гра притягує не лише за це чи за сто кілограм нотаток, записок та книг, які реально цікаво читати – бойова система тут дуже залипальна. І це неабиякий подив.
Спочатку я думав, що боївка в цій грі буде її найслабшим місцем, та сталось не так як гадалось. Бойова система тут максимально концентрована і дуже прикольна, хоч і її доволі легко осягнути, щоб нагинати. Все крутиться навколо блока – його обов’язково протискати та так, щоб парирувати. Це дає прилив сил і відкриті атаки. Якщо не парирувати – будеш падати за три-чотири подачі, особливо на початкових етапах. А битись завжди доводиться з трьома-п’ятьма противниками за раз і кожен з них хоче вколоти чи рубанути вас з різних боків. Система дійсно дарує багато яскравих емоцій в обох формах: людини чи вампіра. Битви швидкі і епічні, з чітерським юзанням скілів, чий каст дає вам імунітет і збиває атаки. Те саме робить і скіл в пушці, якщо є. Також є ухилення, але в більшості випадків вигідніше юзати саме парирування. З негативних чинників – зламана система дамагу. Протягом всієї гри я намагався дослідити її логіку, але так і не ясно чому гра ледь не завжди однаково рахує дамаг. Що на початку знімав не сильно ХП, що на кінці з топ пухою і прокачкою знімаєш не сильно. Через це часто доводиться дуже довго товкти цілі натовпи, а якщо біжиш по лісі простим бігом, через кожні три метри будеш битись з кабанами чи вовками. Оминути можна лиш на шіфті – з цим теж якось треба розібратись хлопцям, бо бої затяжні, а мій приватний час не вічний.
Постановка сцен і режисура в Dawnwalker приємно дивує. Автори дуже прискіпливо до цього підійшли, на відміну від подібної крінжі від Bethesda. Взагалі гра ледь не в кожному елементі демонструє високу якість. Особливо тішать анімації і добивання, а також радує і те, що героя відчуваєш замість якоїсь ходячого надгробку. Вплетено багато цікавих ходів як з воскресінням мертвих і їхнім допитом. А от дослідження предметів з їхнім крутінням і всім цим з часом починає сильно спрягати, адже подати дещо можна і через кат-сцену. Через годин 10 починаєш помічати, що гра ловить самоповтори. Ті ж монстри, ті ж заняття зі знищенням аванпостів і таборів, навіть доволі схожі сайд-квести. Що найцікавіше, щоб знищити одного з боярів, вам потрібно нашкодити його бізнесу. Я вирішив перевірити цю схему, розігнавши її по повній. Не дивлячись на те, що один з босів – Амбрус, вже кинув мені виклик, я вирішив повністю зачистити його локацію. Думка була проста: бояр не приноситиме користі Бренцісу і той якось відріже його або вб’є. На ділі ж взагалі нічого не відбулось, тому не тратьте час на повну зачистку локації для виклику боса. Достатньо трьох-чотирьох аванпостів і він сам на вас вийде.
Що стосується босів, вони тут вийшли доволі слабкими, а також різновидів дуже мало. Найгірше те, що декотрі з них мають ледь не такі ж паттерни як рядові солдати, а також декотрі з босів мають менше ХП, за тих ж рядових солдатів. Реально, з декотрими легше битись ніж з групою стражників, а геморним на середній важкості я і б взагалі нікого не назвав. Тут повторюсь про самоповтори, бо боса Гаргулью ви будете вбивати до 6 разів в грі, що вже реально підхарювало. Данжі теж доволі однотипні, а шмот шукати не має сенсу після виконання квесту на меч чи перемоги над Амбрусом. Він завжди буде гірший.
Студія Rebel Wolves дійсно зробила велику роботу і видала якісний ААА, продовження котрого не забариться. В кінці хлопці залишили відкрите продовження, тож думаю, що дана гра була гарним дебютом для студії і хорошим способом заробити на другу гру, більш масштабну і, сподіваюсь, відірвану від таймера. Саме продовження вже може стати величезним RPG з масштабним світом, котрий не буде заточеним чітко під одне проходження. У них є всі можливості, а Blood of the Dawnwalker я обов’язково ще разок перепройду. І вам раджу.
