Ремастер третього Відьмака вийшов і можна безкінечно розсипатись йому в компліментах. Сказати, що гра ожила чи заграла новими барвами – не сказати нічого. Краще одного разу зайти і увібрати в себе всю насолоду місцевих пейзажів з оновленими естетичними якостями, котрі вмить мотивують пройти дану гру вкотре – і байдуже, що число проходжень вже давно перевалило за десяток. Та сьогодні ми не будемо концентруватись на сторінці тексту, переказуючи всі нововведення з розумним лицем. Адже сьогодні ми розберемось в морально-етичних дилемах Кровавого Барона, хто правий в цьому квесті і чому. Я Андрій Безсовісний, ви вже на ARTLINE 4 PLAY, а ігрові ПК для оновленого Відьмака можна купити на сайті нашого інтернет-магазину. Твоя гра – твої налаштування! Лови спеціальні ціни на контролери ROG і отримуй свою перевагу.
ДИВИСЬ ЦЕЙ РОЛИК НА YOUTUBE
Коли проходиш Відьмак 3 безліч разів, квест з Кривавим Бароном часто здається прохідним. Це початок гри, неспішний розвиток подій і жагуче бажання швидше вкачатись, щоб здобути переваги і право носити топовий шмот. Все це разом часто підганяє нас по сюжету і ми вже не так концентруємось на квесті, як то було вперше, що не дивно: всі кінцівки ми знаємо, як і історію, котрій не бракує трагедії. Та чи замислювались ви над тим, хто таки дійсно правий?
За сюжетом, Кривавий Барон цікавить Геральта тому, що той був якось пов’язаний з Цирі. Він дав притулок дівчині, нагодував і надав захист, коли та втекла від Відьом. Її поява – це ще один удар по батьківському інстинкту Барона, адже зовсім недавно той втратив сім’ю. Дочка Тамара і дружина Анна втекли від нього, залишивши його на дні пляшки. Завдання відьмака – відшукати їх, якщо той хоче почути повну історію про те, що сталось з Циріллою. І спочатку все видається доволі очевидною справою: старий алкоголік, котрий все бере силою, з роками перетворився на справжнього тирана від котрого пішла сім’я. Але Відьмак – це не церква, це не про чорне і біле. Кожен вибір тут, як і в реальному світі, впливає на щось інше, і все воно переплетене разом. Саме тому навіть незначний вибір може стати для когось вироком, тоді як для іншого – порятунком.
Після невеликого розслідування в домі Барона і пошуках його сім’ї по околицях, Геральт повністю переконаний в тому, що втеча родини – це провина нашого сьогоднішнього героя. Постійні п’яні загули і вибрики породжували сварки, котрі переростали в бійки. Нагадаю, що світ Відьмака в основному змальований з пізнього Середньовіччя, де жінок і за людей ніхто не вважав. Додайте до цього сільські звичаї і болотистий Велен, пагубний і зловісний край, в котрому зникнути – раз плюнути, тому кожен шукає собі пана, щоб хоч якось збільшити власні шанси на виживання. Хоч наш Барон і самозваний, все ж саме він представляє тутешню владу і захищає місцевих селян. Хто перечитиме такій людині у її вседозволеності чи, може, в справах сімейних? Хіба той, хто дуже сильно хоче закосплеїти мертвого. Додайте до цього й те, що наш герой – це жорстокий і запальний вбивця, котрому не варто перечити. Така вседозволеність перетворює Барона на суцільне лихо для своєї сім’ї, а випивка лише поглиблює проблеми. В діалогах він підтверджує це декілька разів, допоки з часом Барон не розкаже більше подробиць цієї історії, де диявол ховається в деталях.
Як з’ясовується, Кровавий Барон був не єдиною причиною сімейних негараздів. Вірніше, він мав власні причини на те, щоб перетворитись на мізерний шматок лайна. З часом він розповість всю історію, котра почалась за багато років до подій нинішніх. Той був у темерському війську і в одній з битв йому протнули плече списом. Анна, його майбутня дружина, була медсестрою, котра надавала йому допомогу. За словами Барона, це було кохання з першого погляду. Вони одружились і за деякий час в них з’явилась дочка Тамара. Разом з загоном Барон осідає в замку в Велені і стає самопроголошеною місцевою владою і авторитетом. І все ніби йде добре, та король постійно кличе його в нові походи, через що той рідко буває вдома. Війна ж накладає на нашого героя сумний відбиток, через що той починає шукати розради у випивці. Одразу варто підкреслити, що про жодний пост травматичний синдром мови тут не йде, навіть навпаки Барон залишається гордим воякою, котрий по сей день тримає в кулаці владу і покірність своїх людей.
Втім поки засуджувати Барона за п’янство ми не будемо, бо оковита знайде вас всюди, і неважливо чи ви барон, чи бідак, чи король. Щоб якось відволіктись від війни і побаченого на ній, Барон п’є, тоді як його дружина Анна теж непогано відволікається від його відсутності. Три довгих роки вона активно наставляє йому роги за його спиною з місцевим коханням всього її життя, забувши, що ще вчора найбільшим коханням її життя був саме Барон, від котрого й народилась їхня дочка. Це аж ніяк не гнітило Анну, завдяки чому та надзвичайно успішно перетворювала свого чоловіка на куколда навіть тоді, коли той був вдома. Дізнавшись про це, Барон порубав на шмаття хахаля і згодував рештки собакам, що цілком прийнятно для того, хто кладе око на чужу жінку (та ще й жінку місцевого авторитета, котрий аж не міг пробачити подібне не лише за особистими причинами, але й причинами суспільними, бо в такому випадку він покаже свою слабкість, що приведе його до фіаско). Та не варто забувати золотий вислів: «Мала не захоче, кобель не заскоче», котра приводить до Анни. Жінка намагається вбити Барона за те, що перетворив її любого на собачий корм, але натомість отримує декілька нокдаунів, через що стає не в змозі продовжувати сутичку. Цей бій вона намагатиметься виграти роками, користуючись як методами підступного вбивства, так і психологічними тактиками насильства. Саме через неодноразові спроби вбити Барона, останній піднімав на неї руку, хоч до зради такого ніколи не було. Не дивлячись на саму зраду, Барон пробачає її і намагається повернути її розташування, але марно. Анна стала холодною як лід і всією душею ненавиділа свого чоловіка, а той через це більше пив і ще більше втрачав здоровий глузд. Декілька років поспіль Барон робив все, щоб Анна знову його покохала, а та, сидячи на перинах, в багатстві і добрі, ігнорувала його намагання і провокувала нові сутички.
В цьому місці варто виділити трохи часу їхній дочці Тамарі. В розмові з Геральтом та згадує свій перший спогад – налиганого батю, що спить в багні. Перед нами – підліток максималіст, котрий марить ілюзорними поняттями і намагається у всьому звинуватити батька, від котрого вони так натерпілись. Насправді ж ніде не було вказано, що Барон піднімав руки на дочку. Навпаки, лунали історії про те, як вони весело проводили час разом, а той вирізав для неї ляльок, коли не запивав, звісно. А так як запивав він часто, багато спільних спогадів вони не розділили, хоч пив батя в тому ж маєтку. Тамара вирішує доєднатись до церкви, що свідчить про її атрофовані мізки, а в кінці вона наглядно демонструє, що їй абсолютно байдуже на власного батька, від котрого та відрікається.
Вишенькою на торті стає дитина, котру Анна виношує від Барона. Це було непрохане дитя, котре Анна не хотіла родити на світ, адже воно від сімені її чоловіка. Анна настільки його ненавиділа, що вдалась до ворожби і знайшла собі покровителів в вигляді болотних відьом. Зла сила дала їй обіцянку і виконала обіцяне так, як завше його виконує зло – навиворіт. В Анни стається викидень, та не через останню сутичку з чоловіком, як то думав сам Барон, а через те, що відьми вичавили з того плода все живе, привели до викидня і прокляли його, через що той перетворився на покруча. За поміч Анна стала прислужницею відьом – вони вкрали її лапами біса, коли та разом з дочкою втекла з дому. Барон ж все одно всіма силами бажав повернути свою сім’ю, адже проходив через катарсис, усвідомлюючи і приймаючи власні погані діяння.
Як повернуться події далі ми знаємо. Варіантів декілька, серед котрих немає жодного хеппі-енду. Якщо ми допоможемо Тій, що знає, вона врятує дітей у притулку і покарає місцевих селюків за те, що служать відьмам і дають їм своїх дітей як харч. В такому випадку Анну перетворять на водяну бабу, Геральт зніме прокляття, але вона все одно помре, а барон повіситься. Якщо ж вбити духа лісу, Анна стане просто овочем, а Барон забере її на лікування. Часто саме цю кінцівку сприймають за позитивну, хоч насправді в ній немає нічого позитивного. Я робив відео про Ту, що знає, тож обов’язково перегляньте після цього, щоб зрозуміти, що саме її звільнення є правильним рішенням, хоч воно й тягне за собою важкі наслідки. Адже винні в цій історії як Барон, так і його дружина.
В одному з діалогів Геральт чудово підкреслив, що провина лежить на них обох. І справді, Барон часто перекладає відповідальність за свої вчинки на оковиту, що є ознакою слабкої людини. Тільки слабкі і немічні завжди шукають винних, шукають скалки в очах інших, не бачучи здоровенного поліна у власному оці. Випивка – це завжди величезний мінус, котрий ніколи не приносить в ваше життя хоч якихось плюсів. Навіть з мудрого горілка робить дурного, тоді як наш герой розумом ніколи й не відрізнявся. Постійна втрата свідомості від оп’яніння побіжно крокувала разом з люттю, котра зростала від кількості випитого. Барон перетворився на тирана для своєї дружини, адже в глибині душі так і не міг пробачити зради, тоді як остання не могла пробачити те, що той вбив її йоб***. І це, як на мене, найбільш ідіотський момент цієї історії, особливо в стосунку Анни. Тобто коли твій чоловік ризикує власною дупою на війні, ти роками поспіль накладаєш за його спиною роги, а потім ображаєшся через те, що той, бачте, дізнався і прийняв заходи? Анна – еталонна дівчина легкої поведінки, котра за рекордний проміжок часу забуває про велику любов з першого погляду, забуває про сім’ю і дитину і піддається власним втіхам на всьому готовому.
Де гарантія, що навіть після пробачення вона не почне вкотре наставляти йому роги, особливо коли той постійно в походах? Відверто, в такій ситуації Барону треба було копняком вигнати її з дому і назавжди про неї забути замість намагань повернути те, що було колись і було недовго. Тільки подумайте: ненароджене дитя, котре вже було сформованим плодом, ненароджене дитя Анна ненавидить так сильно, що ладна стати вічною рабинею відьом, якщо ті його вб’ють. Тобто вона не бачить проблеми в такому вбивстві, як і проблеми у вбивстві самого Барона, котрий дійсно намагається стати кращим чоловіком і дати їм те життя, котре ним, частково, й було зіпсоване. Якраз тут я хочу сфокусувати вашу увагу на цьому персонажі. На відміну від своєї жінки, він емпатичний, він розсудливий керівник, котрий своїм методом, але дбає про людей, вони йому не байдужі чи власні, чи чужі. Барон по-справжньому страждає і проходить через катарсис, відпускаючи попередні негаразди. Він щиро хоче змінитись і щиро любить свою дружину протягом всіх цих років, де та накладала йому роги і намагалась його вбити. Чи можемо ми подібне сказати про Анну, котра не бачить нічого страшного у вбивстві власної дитини, тільки щоб вколоти Барона? Про Анну, котра не має нічого святого в своєму житті, і навіть до дітей в притулку чи того ж Джонні ставиться пасивно-агресивно? Звісно, Барон не святий, та зробила його таким саме жінка, тим паче вона не розкаюється в своїй зраді, навпаки – вона глибоко переконана, що три роки поспіль вчиняла правильно. В результаті обоє отримали те, на що заслужили: Анна помирає, а Барон лізе в петлю. І навіть цей момент показує нам, що по-справжньому кохав тут тільки Барон, а життя без його предмету його кохання йому не потрібне. Чи можна це сказати про Анну?
Скільки разів не проходжу Відьмака, стільки переконуюсь в його геніальності. Тут рідко бувають правильні рішення, а світ ніколи не ділиться на чорне і біле. Коли доводиться обирати, ми намагаємось обирати менше зло, хоч іноді краще не обирати взагалі. Можливо, всі герої цієї історії були приреченими з самого початку? Адже життя настільки важке, настільки ти дозволяєш йому ним бути. Пишіть на ARTLINE 4 PLAY, що ви думаєте про це все і хто таки правий. Ну а зустрінемось на цьому ж місці.
