Ua
Історія Ольгерда фон Еверека в Відьмак 3 є не лише однією з найцікавіших, але й однією з найтрагічніших. Це історія про людину, котра отримала все й водночас нічого. Навіть після стількох років з моменту релізу DLC «Кам’яні серця» досі викликає дискусії та суперечки. Чи правий Ольгерд, чи ж Пан Дзеркало є лише відображенням справжніх мотивів сьогоднішнього героя? Ви вже на Артлайн Плей і перед мандрівкою залишу ваше запрошення на сайт нашого інтернет-магазину, де ти завжди можеш купити топовий ігровий ПК, а до нього – топову гарнітуру від Logitech за спеціальною ціною.
ДИВИСЬ ЦЕЙ РОЛИК НА YOUTUBE
Часто емоції переповнюють нас. Іноді з ними важко боротись. Чорною пеленою вони спадають на очі, засліплюючи нас, підштовхуючи нас до діянь, котрі при світлому розумі здались б справжнім божевіллям. Керуй своїми емоціями, або ж вони будуть керувати тобою – так каже розум, однак далеко не завжди можна спрогнозувати бурю, а тим паче її осідлати. Особливо ту, котра повністю руйнує твій внутрішній світ, а після залишає лише порожнечу, котру неможливо заповнити.
Саме в такому стані Гюнтер о’Дім вперше зустрічається з Ольгердом. Рід фон Евереків був знаним і шанованим в цих краях, це був древній реданський рід дворян, який славився не лише відвагою та хоробрістю, але й любов’ю до грабунку. Фон Евереки – це раубріттери, дрібні феодали, котрі займались розбоями на торгівельних шляхах. Такі лицарі вдавались до подібної справи за багатьох причин, однак не лишались дворянського титулу, через що в багатьох аспектах юриспруденції купці, яких ті грабували, не могли нічого їм протиставити. В них були свої маєтки й володіння, що ми можемо побачити й у фон Евереків. В маєтку зростали два брати: Ольгерд і Вітольд, були вмілими вояками і швидко завоювали собі славу, як хорошу, так і дурну. Ольгерд був у всьому на голову вище за Вітольда, та брати все одно любили один одного, не маючи натяків на обопільну неприязнь. Будучи молодим, запальним і харизматичним, Ольгерд закохується в дівчину на ім’я Іріс. Він сватає її й отримує згоду на шлюб, та їхнє щастя було короткочасним. Вже невдовзі рід фон Евереків банкрутує через ряд поганих рішень, борги і неврожай. Їх векселі скуповує Хорст Борсоді, але не чекає часу, коли Еверекі знову зможуть стати на ноги – Борсоді продає все майно на аукціоні. Так як Ольгерд тепер банкрут, заможний рід Іріс розриває заручини. За невеликий проміжок часу світ нашого героя повністю знищується, а все, що в нього лишається – це любов до Іріс. Але й її хочуть від нього забрати: Ольгерд пропонує Іріс втекти і жити разом, але та не хоче покидати родину; невдовзі родичі сватають її за офірського принца, котрий мандрував світом інкогніто, щоб ближче познайомитись зі звичаями та культурами різних народів. Дізнавшись про це, Ольгерд впадає в паніку, йде до корчми, напивається, встрягає в бійку. Саме там він і зустрічає Гюнтера о`Діма, Пана Дзеркало, котрий легко й швидко може повернути все назад.
Гюнтер о`Дім полюбляє генделики. Саме тут він з легкістю може зустріти людину у відчаї, котра готова на все, лиш би її бажання здійснились. Та чи істинні такі бажання і чи ми дійсно хочемо того, чого бажаємо? Чи скористався б ти такою можливістю за умов, в котрі потрапив Ольгерд? Що ж, поки відповідати рано, як і на питання «Ким ж насправді є Пан Дзеркало?». Перехрестя, ніч, соняшники і угоди – автори надто гучно натякають на «Легенду про пана Твардовського» чи на того ж «Фауста» Гете, однак все не так просто й легко, як може здатись одразу. І хоч о’Діма тут часто називають абсолютним злом, все воно грає більшими барвами, ніж монохром.
Найцікавіше те, що ніде в DLC не розповідається чи не показується точний список бажань Ольгерда. Важливо зазначити й те, що це не є типовою історією з джином, котрий нагороджує лише трьома бажаннями. В о’Діма не було лімітів на бажання, в нього була лише угода. Угода для кожного індивідуальна, тож Ольгерд, будучи людиною освіченою і хитрою, одразу замислив підставу – обманути о’Діма бажанням, котре неможливо виконати. Спочатку Ольгерд побажав багатства, достатку і відновлення слави для свого роду. Після він побажав «жити так, щоб не турбуватись про завтра», тобто жити без страху за майбутнє. Ольгерд мав на увазі щасливе життя без бід та страждань зі своєю коханою Іріс, однак він не знав, що Пан Дзеркало виконує не те, що ти хочеш, а те, що ти просиш, іноді дослівно, в чому й ховається головний трюк. Це бажання згодом перетворило його серце на камінь, знищило в ньому всі відчуття й поступово забирало його людяність. Сам Ольгерд в діалозі з Геральтом називав це побічним ефектом, про котрий він ніколи не просив.
Втім черствіло його серце поступово, від поганого самопочуття до абсолютної апатії. Завдяки йому Ольгерд отримує безсмертя й більше не переймається про живих, а для того, щоб доказати собі, що він досі живий, йому знадобляться все екстремальніші й гострі переживання, число котрих стрімко меншає з часом. В гніві Ольгерд викрикує, що хотів б перетворити офірського принца на жабу, так як той якось казав Іріс, що він як жаба – достатньо поцілувати, щоб отримати принца. Цей момент не пояснюється в грі, однак є частиною великого плану о’Діма.
Варто зазначити, що й інші три бажання, котрі повинен виконати Геральт, не пояснюються в грі. В о’Діма не було ліміту на бажання, в нього був контракт, котрий повинен був виконати. Всі вишеньки були саме в формулюванні речень, завдяки чому Пан Дзеркало міг змінювати їх семантичні властивості і значення. Ольгерд теж був хитрим, тому вирішив загадати о’Діму таке бажання, котре неможливо виконати. Такого ж гатунку бажання він загадував і Геральту, бо з мертвим на весілля не підеш, зів’ялу розу не відновиш в часі, а до найпотаємнішого сховка не залізеш. Ольгерд помилявся, як і зі всім іншим.
І ніби все наладжується. Ольгерд повертає свій маєток, одружується з Іріс, насолоджується недовгим подружнім щастям, чиє сяйво блякло з кожним наступним днем. Серце Ольгерда все більше кам’яніє, він починає відчувати байдужість до тих, кого любив, а любив в цьому світі він лише двох людей: брата Вітольда і кохану Іріс. Вітольдом довелось пожертвувати задля перших бажань. О’Дім попросив життя одного з них за виконання бажань, тож Вітольд наклав головою саме через Ольгерда. В маєтку нам показують сцену, де сім’я Іріс приносить Ольгерду розписку про те, що викупила всі його борги, так як не гоже такому шанованому роду вступати в шлюб з бідняками. Це глибоко ранить емоції Ольгерда, через що невдовзі той вбиває батька Іріс, а її перетворює на бранку в своєму маєтку. За деякий час до цього Ольгерд вдається до чорної магії – гоетії, щоб розірвати контракт з О’Дімом. Рід фон Евереків був розташований до магії, тож Ольгерд теж володів певними магічними вміннями. Все ж замість о’Діма йому вдається лише викликати три інші сутності, котрі повинні складати компанію Іріс і охороняти її. Від щирої любові Іріс невдовзі не залишається навіть бажання ненавидіти Ольгерда за все, що він їй заподіяв. Дівчина помирає в великому самотньому маєтку від самотності й журби.
Найстрашніше в цій ситуації те, що Ольгерд більше нічого не відчував. Він прекрасно розумів, що він робить, але відсутність почуттів змушувала його шукати більш екстремальні способи їх отримання. Не дивлячись на те, що сім’я Іріс вважала рід фон Евереків бандитами й розбійниками, Ольгерд був людиною з совістю й честю. Він був свого роду шляхетним чоловіком, котрий завжди тримав своє слово, мав певні ідеали, розбирався в мистецтві. Звісно, він був далеко не героєм чи ідеалом лицарства, втім кожна людина – це не лише набір чеснот, але й похибок, великих і малих, поганих і смішних. Дивлячись на скульптуру дівчини, Ольгерд каже, що в ній немає нічого живого, адже вона ідеальна, натякаючи на те, що людина апріорі не буває ідеальною, а всі наші мінуси часто і є нашим визначенням. Ольгерд не хотів відчувати відчай, страх і нещастя, тому пішов легшим шляхом і сам поступово перетворювався на подібний ідеальний пам’ятник, в котрому немає ані крихти життя.
Важливо зрозуміти, що Ольгерд – це дуже норовливий персонаж з гігантським его. Він народився з гонором, він дворянин, для котрого життя простолюдина – це жалюгідне існування. Подібні тези розповідає на весіллі Вітольд, перебуваючи в тілі Геральта. Розорення роду для Ольгерда рівно смерті, як і втрата коханої людини, котра ще й повинна вийти за кращу людину ніж він, багатшу людину ніж він, поміркованішу. Проблеми Ольгерда йдуть саме з його его, бо нікого на цьому світі він насправді не любить так, як себе, як добру славу і гроші. Трагедія в тому, що вся ця любов до слави, грошей і власного его насправді була ілюзією і непотребом. Ольгерд розуміє це лише тоді, коли отримує бажане, кажучи клішовану фразу: «Бійся своїх бажань, бо одного дня вони можуть здійснитись». Ця людина була глибоко нещасною всередині, як і казав Гюнтер о’Дім, а сам Пан Дзеркало є лише відображенням тих людей, котрим він виконує бажання. О’Дім – не зло в привичному сенсі, він лише відображення нас самих, нас справжніх. Адже навіть самому собі часто не зізнаєшся в тому, що знаєш десь глибоко в душі, тоді коли о’Дім одразу це бачить. О’Дім завжди виконує пункти контракту, нікого ні до чого не примушує і навіть дає людям нове життя. Серед них були королі й імператори, тож частково цей світ може подякувати саме Пану Дзеркало за певні історичні події.
Часто ми сприймаємо свої слабкості чи дивацтва за хибу, за знак, що з нами щось не так, та насправді саме ці похибки, наші маленькі неідеальності і роблять нас живими, роблять нас людьми. Нам не потрібний чарівник, котрий врятує нас від нас самих – ми самі є таким чарівником. Перебуваючи у відчаю й гніві, Ольгерд не мислив такими категоріями, тікаючи від самого себе. Він вважав діло свого роду правильним, а себе – високою верствою суспільства, з котрою повинні обходитись відповідно. Персонажа роздирають протиріччя між паничем і коханим чоловіком, між спільним і особистим щастям.
Дивлячись на це, о’Дім зрозумів, що вийде цікава гра. Гюнтер дає Ольгерду всі можливості власноруч провести себе власними колами пекла, котрі той створює власними руками. Так, Пан Дзеркало підло підловлює людей на формулюваннях та шукає він саме знедолених, оскільки в такому випадку люди готові на будь-який ризик без будь-яких міркувань. Повернувши колишній світ, Ольгерд не зумів повернути колишнє Я. Його моральна деградація магічна, однак чи жив він правильно до того? Відповідь на це запитання Ольгерд фон Еверек дає в кінці, даруючи Геральту родинну шаблю. Він повністю відмовляється від старого життя і обирає йти далі. Можливо, саме такий вибір йому й потрібно було скоїти до зустрічі з О’Дімом, адже іноді щоб вирости й піти далі, потрібно відрізати й залишити позаду шматочок себе. Ольгерд радіє болю знову, бо тільки біль дає змогу дійти до катарсису і залікувати старі рани. Не відчуваючи в житті нічого, ти не відчуваєш і самого життя.
То як вчинити з Ольгердом в кінці? Я починав це відео з розмови про емоції, тож нею його й закінчу. Ольгерд – не лише жертва власних емоцій і поганих обставин, він – заручник ситуації. Чи міг дворянин і шляхтич повністю змінитись і поступити інакше? Звісно ні, так як для цього йому потрібно було пройти ряд страшних випробувань, котрі зруйнують безліч життів. Розуміння цього до Ольгерда приходить тільки згодом, коли кохана дружина вже мертва, а сам він не ладен навіть нічого до неї відчути. Так, персонаж був не найкращою людиною, хоч і з честю й певними ідеалами, втім о’Дім хитро скористався його становищем і нещастям, щоб зіграти на його емоціях, тоді як Ольгерд хотів повернути своє, не дивлячись на те, що в його власності лише він сам і його бажання.
Ольгерд виступає тут меншим злом, адже в світі, де люди самі не знають своїх справжніх бажань, такий персонаж як Гюнтер О’Дім стає надто великою загрозою, хоч діє він лише за дозволом і за проханням. Ольгерд заслуговує на другий шанс, на друге життя, котре той втратив, звернувшись до Пана Дзеркала.
