Першим ділом після запуску DOOM ти викручуєш музику на максимум. Ти закриваєш всі штори, тюлі й жалюзі, щоб максимально поринути в світ ультра насилля. 10 годин – рівно стільки триває психологічна терапія віртуальним мочиловом. Та чи вартує вона свічок і чи зумів новий DOOM принести в серію щось нове? Дізнаємось вже зараз. Ви на Артлайн Плей і перед початком залишу ваше запрошення на сайт нашого інтернет-магазину, де ви завжди можете купити крутий ігровий комп’ютер. Апгрейднись з ASUS і отримуй подарунок протягом наступних двох тижнів.

ДИВИСЬ ЦЕЙ РОЛИК НА YOUTUBE

Розповідати про DOOM – це як розповідати про концертне турне: міста інакші, але треки ті самі. Навіть коли чуєш слово DOOM, мозок одразу починає створювати асоціації з лютим мочиловом під забійне музло. Ти завжди чітко знаєш, що на тебе очікує, і це як позитивна, так і негативна сторона цієї серії.

Мову будемо вести від перезапуску з 2016-го. З того часу вийшло дві гри і обидві вони чудові. Все ж якщо бути відвертим, можна сказати, що фактично Eternal – то є ctrl+c – ctrl+v гри 2016-го року, лиш з більшим наповненням і злегка зміненими модельками ворогів. Насипали більше хардкору, особливо в DLCішках, та рецепт залишився тим самим. З одного боку – це круто, бо ти завжди знаєш, що на тебе чекає, з іншого – не круто, бо ти завжди знаєш, що на тебе чекає! Це замкнуте коло idSoftware вирішили перервати в DOOM Dark Ages.

Якщо в попередніх іграх серії вашим головним завданням було напачкувати ворогів свинцем по самі вінця, в DOOM Dark Ages все зациклено на парируванні. Хлопці непогано так надихнулись God of War, додавши до арсеналу Думгая щит. І щит тут – ваша центральна зброя. Справа в тому, що без парирувань в цій грі ви будете настрілювати мобів більш ніж просто довго. Та якщо ви вчасно протиснули кнопку і відбили в ворога одну з зелених плюх – розірвати його ви можете за секунду. В Dark Ages парирувати треба майже все, через що права кнопка мишки, місцями, юзається навіть частіше ніж стрільба. При цьому рецепт вбивств доволі схожий – моби так само станяться і переходять в етап добивання, лиш кнопочку вчасно протисни. Як і в попередніх іграх, добивання – це чисто віджор по ХП і броні, але в минулих частинах автори дуже сильно концентрували увагу саме на брутальних анімаціях добивання, тоді як в Dark Ages від цього майже що відмовились. Де-не-де тут пролітає шматування на катрани, але такі анімації максимально швидкі. Цей DOOM максимально швидкий, він значно динамічніший і подякувати за це можна тому ж щитку. Щит дозволяє тобі круто переміщуватись майже що на пів карти, підбігати і розвалювати кабіни. Також ним можна кидатись, збиваючи демонів як кеглі в боуглінгу – саме для цього сюди й завезли мобів зі щитами. Взагалі бойовий геймплей виглядає приблизно так: підскакуєш на щитку, даєш по морді, парируєш 1-2 наступних зелених плюхи, відриваєш шматок добиванням, парируєш, даєш залп-другий з дроба і добиваєш виродка. Ця схема працює від початку й до кінця проходження, головне лиш зорієнтуватись зі стволом, який ти хочеш реалізувати. 

Пушок в грі багато, але ефективних пушок – ні. Я взагалі не розумію присутності в цій грі пушок 1-го рівня, котрі міняються на кнопці F, оскільки вони відходять на задній план одразу після отримання такої ж пушки 2-го рівня. Також не викупаю присутності тут двох цвяхометів і першорівневого дроба, а також до списку можна зарядити й ствол, котрий стріляє черепами і юзається на натовпи демонів, хоч насправді з однозарядним дробом і стрибками на щиті їх можна розвалювати за секунди. Гра дуже сильно накидує нової зброї і дуже часто до середини гри, а в результаті ходиш або з однозарядним дробом, який тут чіт і імба, а в якості додатку береш базуку і великий бластер. Кожна пушка має мізерну прокачку, як щиток і зброя ближнього бою. Мій вибір впав на моргенштерн, бо це просто страшенна лють. Удари по морді в грі лімітовані та ще й збираються на карті як кулі або даються за комбо. Максимум три плюхи по фейсу, не враховуючи фірмове добивання, котре не потребує кулака. Така переробка бойової системи вкрай круто пішла на користь грі, зробивши її по-справжньому шаленою і швидкою. А вся суть в тому, що Dark Ages у всьому на голову вища за попередні частини.

Якщо в минулих іграх модельки ворогів були лиш косметично перероблені, в Dark Ages багато з них отримали нові поведінкові паттерни, котрі підвищили рівень їхнього інтелекту і зробили їх більш небезпечними. І хоч архетипи збереглись, відчується це все як баталії з новими недоброзичливцями. Збільшилась і їхня кількість за рахунок збільшення арен. Більше жодних клаустрофобних коридорів на космічних кораблях і у всіляких руїнах. Dark Ages дарує величезні відкриті простори, населені демонами, з цілою купою загадок і секретів, таємних стежок і цінних призів. Рівні вийшли реально здоровенними, місцями правильний хід шукаєш більше ніж воюєш з чортами. Антураж гротескного середньовіччя – мед для очей. Гра вийшла настільки стильною в плані сетингу, що місцями забуваєш, що ти взагалі в DOOM. Особливо подібну пам’ять стирають рівні на драконі.

Якщо в попередніх частинах кожен наступний рівень майже нічим не відрізнявся від попереднього в плані гейм чи левелдизайну, то Dark Ages вирішила відійти від такого канону в бік більшого різноманіття. Кожен наступний рівень дарує тобі якусь нову механіку і свіжий погляд на цей світ: раз ти стріляв демонів, два ти вже літаєш на драконі над здоровенним містом, зачищуючи тавери – привіт Divinity! Три і ти вже в здоровенному роботі топчеш під собою танки, мости і демонів! І найкрутіше те, що такі експерименти дуже круто змінюють геймплейні основи. Будучи в тілі робота, до прикладу, ви не можете парирувати удари, бо тут все працює на ухилах і на енергії за них. За дракона теж є міні-гра з ухилами вправо, вліво, вверх і вниз. Кожна наступна локація намагається здаватись іншою, даруючи очам тепло красивого графічного рівня, а тобі – душевний спокій завдяки майже що ідеальній оптимізації. Все ж така оптимізація має ціну - Dark Ages не пограєш на відеокарті, котра має нижче ніж 8 гігабайт відеопам’яті. Гра зжирає майже всі вісім, але працює без жодних нарікань.

Що стосується сюжету, Dark Ages дуже круто обіграє минуле Думгая і проводить його через біль та страждання. Деякі твісти шокують, але я не буду спойлерити. Все ж ДУМ – це саме про геймплей, якого тут навалюють навіть на годин 20, якщо досліджувати все на 100%. І це злегка віддає негативом.

Не дивлячись на високу динаміку, круту бойову систему, котра опирається на вашу реакцію, а не на напікчуванням мочалок дамагом, вже десь так на 80% проходження починаєш змучуватись від одного і того ж самого. Після середини гри дають максимум одного нового противника, бос-файтів в грі взагалі майже що немає, а кожен рівень проходиться за тією ж схемою. Відмова від бос-файтів насправді пішла на користь цій грі в певних місцях, тоді як на деяких рівнях нормальні боси б не завадили. Чуваки постійно накидають міні-боссів, за котрих дають плюшки з розширення боєзапасу тощо. Щоб такого боса вбити, спочатку треба закілити його свиту, аж тоді з нього спадає щиток і можна розмалювати йому табло. Після 6 чи 7-го такого боса це починає набридати, а до кінця гри й взагалі бісити. Біси, що бісять – непогана тавтологія, а непоганим рішенням було відмовитись від надмірного платформінгу, котрий дуже сильно спрягав в попередній частині. Тут навіть якщо падаєш кудись в прірву, ресаєшся за секунду в тому ж місці без будь-яких штрафів, що дійсно прекрасно. Eternal дуже сильно харив своєю вертикальністю і безкінечними стрибками в нікуди, тож в Dark Ages від цього повністю відмовились. Замість ідіотських стрибочків хлопці додали ідіотські завдання. Всі квести в цій грі виглядають приблизно так: знищ три вишки, щоб пройти далі; зачисти 4 аванпоста, щоб пройти далі; вгадай куди треба закинути щит, щоб пройти далі і все в цьому дусі. Ніхто з команди не міг вигадати цікавіших завдань? Чи комусь просто подобається повторювати всю гру одне і те ж?

Кожна частина DOOM страждає від цих самоповторів, котрі до кінця гри перетворюються в суцільну затягнутість. Мочити демонів тут надзвичайно весело, але весело це до години так 6-ї проходження, так як за 10 годин цієї гри геймплейна формула взагалі не змінюється, не змінюються противники, не змінюються завдання. Навіть після фінального бос-файту, де головного боса треба мокнути в глину ЦІЛИХ ТРИ РАЗИ, КАРЛ, А ПОТІМ ЩЕ Й ЧЕТВЕРТИЙ, вам дають ОСТАННІЙ рівень, на котрому треба вбивати міні-босів і зачищати аванпости. Ви серйозно? І навіщо взагалі повторювати єдиний в цій грі бос-файт чотири рази, якщо сам бос-файт абсолютно занудний. З босами в DOOM ніколи не було хороших відносин, вони всі максимально очевидні і примітивні. Варто згадати лиш фінальний бос-файт Eternal, щоб позіхнути і коротко вилаятись. Все ж цій грі б не завадило хоча б три-чотири реальних бос-файта, щоб хоч якось розбавити геймплей замість збивання щитка міні-боса і розривання його пики за три секунди. 

Не дивлячись на дані недоліки, Dark Ages дарує багато яскравих емоцій і неодноразово змушує вас сказати про себе «вау». Гра стовідсотково вартує одного проходження і на голову вища за дві попередніх частини. DOOM рухається в правильному напрямку, та роботи тут ще дуже багато. А що думаєте ви? Пишіть в коментар під цим відео і ставте лойс. Зустрінемось на цьому ж місці.