Імперія Нільфгард в сазі Відьмак часто постає в ролі великого зла, яке прагне захопити світ. Експансія та підкорення – головні пріоритети Нільфгарду, шляхом до реалізації котрих імперія прямує вже більше ніж пів століття. В переважній більшості відомості про Нільфгард на цьому закінчуються: в книгах вони впираються в військове протистояння, тоді як в третьому Відьмаку ситуація більше зводиться до протистояння культурного. Утім про побут та культуру нільфгардців дізнатись багато не вийде, хоч насправді називати нільфгардцями всіх жителів імперії – неправильно, а сама імперія – це доволі свіже явище для світу Відьмака, так як повноцінно утворилась ця структура вже після народження Геральта. Сідайте зручніше, бо сьогоднішня мандрівка королівствами Відьмака занесла нас до Нільфгарду, величезної імперії, про котру ми не так багато знаємо. Це друга частина геополітики світу Відьмак. Ви на Артлайн Плей, ну а з вами як завжди Андрій Безсовісний.

ДИВИСЬ ЦЕЙ РОЛИК НА YOUTUBE

Імперія Нільфгард розпростерлась на половину відомого нам Континенту, де відбуваються події книг та ігор. За розміром Нільфгард переважає всі разом взяті королівства Півночі, та якщо переміститись назад по часовій лінії від подій Відьмак 3 Кров і вино в 1275 на 75 років назад, Нільфгард виглядатиме як невеличке королівство на самому півдні знаного Континенту. Розповідь про цей край треба почати з історичних нетрів, адже лише в такому випадку ми зможемо повністю освоїти культурний ландшафт Нільфгарду і побачити найголовніше – його становлення як імперії. Адже що в книгах, що в іграх Нільфгард завжди показують нам лише з одного боку – з боку великої імперії, котра хоче завоювати світ. Але ж в цю імперію входить багато інших різних країн з власною історією та цікавими подіями. Ви не раз чули їхні назви, але дізнатись про них можна небагато, якщо власноруч не вишукувати інформацію. Ну а історії тут заслуговують на окрему повноцінну гру з проходженням в овер 200 годин.

Звідки взагалі взялись нільфгардці? Хто вони – якесь принципово інше плем’я чи взагалі інша раса? Самі нільфгардці датують свою історію 2 століттям нашої ери, коли поселенці Першої висадки зійшли на береги долини Альба, що на Півдні. На той час край заселяв народ Dhu Seidhe (ду сіде), народ ельфів. Колись народ Ду Сіде відокремився від народу Аен Сіде і створив власну цивілізацію в долині Альба з власним діалектом Старшої мови. Назва Ду Сіде перекладається як народ Чорних Гір, цілком можливо, що в них самих переважало чорне волосся. Цей народ зумів не тільки вжитись, але й асимілювати нільфгардців. З цієї кревності і вийшли нільфгардці, такими як ми їх знаємо. Вони перейняли культурні традиції і мову Древніх Ельфів, однак людська частина теж дасть про себе знати, лише згодом, через тисячу років, коли вона проявить себе в бажанні грабувати, вбивати та підкорювати. 

В цьому краї на берегах долини Альба нільфгардці заснували своє королівство. Точної дати заснування немає, як і точної дати заснування столиці, яка так і називається Нільфгард. Також її називають Містом Золотих Веж. Ніхто не знає точно ким саме було збудоване місто: чи чорними ельфами до прибуття людей, чи їхніми спільними нащадками. На жаль, ми так і не маємо офіційної карти світу від самого письменника, через що не можемо дізнатись чи є Нільфгард крайньою точкою на Континенті, чи за його межами на півдні є піщані землі, котрі ведуть до інших країв. Часто Нільфгард зображують саме як останній пункт на півдні, а за ним йде море – візьмемо цей варіант за істину, відштовхуючись від простого судження – саме таке географічне розташування дозволило Нільфгарду міцнішати як в економічному, так і в військовому плані. З моря ніхто не вдарить, а вихід до нього відкриває доступ до його дарів. Так маленьке королівство на крайньому півдні, захищене по боках морем, а з іншого боку – великою річкою Альбою, по тихеньку і мовчки набирало сил, щоб згодом перетворитись на найбільшу державу на світі.

Та не так все було райдужно протягом тисячі років становлення Нільфгарду. Вище за річкою Альба знаходиться королівство Геммера. Це теж давнє королівство, на землях якого до Першої висадки теж жили ельфи. Коли цю територію заселив войовничий народ геммерів, ельфів на ній вже не було, тому геммери не проходили процес асиміляції і не пізнавали культурних цінностей древнього народу. Замість цього вони будували свої. Цей народ описують як дуже щирий та люб’язний, але водночас як вкрай войовничий та жорстокий. Саме вони були грозою всього регіону протягом тривалого часу. Геммери нападали на сусідні королівства, одним з них був і Нільфгард, який ввесь час стримував напади і не дозволяв завойовникам пройти далі. 

Варто зазначити, що геммери були не зовсім варварами, хоч їх часто так називають. Вони мали монархічну форму правління на чолі котрої стояв король, мали за королівських радників магів та друїдів. Самі люди були високими та дужими, надавали перевагу сокирі в бою. Також геммери відрізнялись майстерністю їзди верхи і масовими гвалтуваннями на очах в сімей переможених. Край багатий двимеритом та картоплею, гірський, є вихід до моря, завдяки чому тут займались виловом перлів. 

Напади Геммери тривали до 12-го століття. Саме початок 12-го століття став для Нільфгарда новою точкою відліку – точкою відліку величної Імперії, яка повинна завоювати світ. Як жили ці люди тисячу років – невідомо, та відомо те, що вже в 1135 році з королівства Нільфгард переростає в Імперію під проводом Торреса вар Емрейса, першого Імператора. Він починає вести війни з сусідніми державами, а саме з Геммерою та Віковаро. Якщо напади Геммери були просто відбиті, то Віковаро імператор Торрес зумів ненадовго захопити. Все ж через недовгий час королівство знову звільнилось від гніту і стало вільним, але Нільфгард не полишав планів по захопленню обох. Для цього потрібна була не лише армія, але й національна ідея, котра мотивувала б людей воювати та помирати за свою державу. На початку таку ідею намагались подати релігією – культом Великого Сонця, верховним жерцем котрого за особистим указом Торреса був сам імператор. Як бачите, політична та релігійна пропаганда обрала за символ Сонце не випадково, оскільки Нільфгард асоціює себе зі світлом та добром, яке повинно побороти пітьму. Ці наративи навмисно відсилають нас до Третього Рейху – відсилок до режиму Гітлера в Сапковського дуже багато, та варто зазначити, що більшість з них стосується вже пізньої історії Нільфгарду, тоді як рання історія зображає цю державу як Древній Рим. Свастика в нацистів, до слова, теж пов’язана з сонцем, якщо ви знаєте історію її східного походження. 

Почалась ідейна підготовка нільфгардців до майбутніх війн і пропаганда про їх унікальність. Бо справді, нільфгардці є єдиними людьми в регіоні, які асимілювались з древніми ельфами, перейняли їх високу культуру та традиції. Саме така спадщина говорить про їхню винятковість і право панувати над всіма іншими варварськими народами. І справді нільфгардці всіх називають варварами – тут яскравий приклад Древнього Риму, який діяв так само і діяв з певних причин. Навіть бороди нільфгардці збривають, як римляни свого часу, щоб відрізнятись від варварів, котрі мають культ культивування борід або просту традицію. Саме древнє ельфійське культурне підгрунтя дозволяє Чорним думати про себе в кращому світлі. Все це в купі й збудувало той Нільфгард, який ми так добре знаємо.

Справжня спека почалась з приходом 1200-го року. На престолі Нільфгарду сидить син Торреса – Фергус, який продовжує завойовницьку справу батька. Фергус наважується на дуже зухвалий похід проти королівства Етолія – його на різних картах зображають в різних місцях, але сходяться вони в одному – Етолія знаходиться вище за Нільфгард. Що таке Етолія? Можна подумати, що якась невеличка гірська країна, яку легко захопити та й біс з нею. Насправді ж Етолія була найвеличнішим царством в регіоні. Ця цивілізація існувала з древніх часів і саме з-під її крила повстало багато інших, в тому числі й нільфгардська. Ідеї та культурні надбання Етолії були перейняті нільфгардом і закладені в їхню культуру ще за давніх часів. До вторгнення це королівство жило приспівуючи і по-багатому. Але на початку 1200-х років воно перетворилось на поганий приклад для ворогів нільфів – Фергус завоював Етолію і знищив всі культурні та духовні цінності, тим самим зламавши дух народу. Завоювання було брутальним і стало першим кроком в створенні справжньої імперії. 

Глянувши на участь Етолії, Віковаро вирішило не ризикувати і власним кроком увійти до Імперії. Тут Нільфгард демонструє тактику Александра Македонського – він заохочує і винагороджує тих правителів, котрі погоджуються доєднатись до його світу і продовжувати його справу. Таких Нільфгард винагороджував і дозволяв жити за власними порядками з декотрими АЛЕ, все ж життя продовжувалось на засадах миру та спокою.

Про Віковаро ви, швидш за все, чули від Геральта, який п’яним горланив непристойних пісень про одну єхидну діву. Насправді ж Віковаро теж є майже що оплотом цивілізації Півдня. Королівство існувало ще з древності, а в джерелах його описують як Віковарську цивілізацію. Від цих хлопців нільфи колись теж перейняли багато чого хорошого, а згодом постійно пробували їх захопити. Утім Віковаро дуже багата країна з цілою купою багатої знаті, котра володіє власними неприступними замками. Країна гірська, завоювати її важко. Все ж в 1216 році пани з Віковаро подивились на сумну долю Етолії і вирішили самі стати частиною Імперії. Нільфгард радо прийняв Віковаро, а після країна жила своїм дуже навіть хорошим та якісним життям. От лише тепер все було націлено на асиміляцію з Нільфгардом – знать відправляла своїх дітей до Нільфгардської академії, шанувалась нільфгардська мова. При цьому віковарці все одно дуже гордились своїм походженням і культурними цінностями свого народу.

Після Віковаро головною ціллю Нільфгарду стала Геммера. Для її завоювання імператор Фергус зібрав війська з обох новопідконтрольних королівств і рушив на Геммеру. Розправа зі старим надокучливим ворогом була жорстокою. Хоч геммерці були сильними воїнами, а їхня країна всіяна горами, що спрощувало захист, вони пали доволі швидко. Єдиний більш-менш гідний супротив вчинив лицар-герой Ульстер Шапка, але й він наклав головою. Майже весь народ геммерів було вирізано, в живих залишили лише пастухів на глухих полонинах. Сталось це в 1226 році. 

Щоб ви дійшли кращого розуміння, скажу – коли пала Етолія, Геральту з Рівії було вже 53 роки. На момент подій Відьмак 3 Геральту було 99 років, він з 1173 року народження. От і виходить, що навіть перші завоювання Нільфгарду відносяться до нового часу і відбулись доволі недавно. Від 26-го року Нільфгард не вів захопницьких війн, вичікуючи та акумулюючи сили. В 1233 році імператора Фергуса вбивають змовники з найближчого кола, після чого на трон сідає так званий Узурпатор. Він перетворює сина Фергуса – Емгира, на чудовисько, на їжака, щоб позбавити прав на престол, потім відпускає його в ліс і травить на нього собак. Але Їжаку вдається втекти – бунтівники не знали, що вночі до нього повертається людський лик. Разом з найближчими поплічниками, Їжак відправляється в долину Марнадаль за вказівкою астролога, бо саме там він знайде те, що шукає. Ця долина є територією королівства Цинтра. В 1236 році в лісі Їжак рятує короля Цинтри від диких звірів – той впав до яру і вивихнув ногу. Їжак скористався правом несподіванки, хоч насправді знав, що ним потрібно було скористатись, адже так йому сказав астролог. Тим часом Імперія знову готується до війни.

Нова можливість постукала в вікно в 1239-му році. Саме тоді в сусідньому Королівстві Еббінг почалась гонка за престол між декількома конкурентами. Нільфгард використав це, завітав з військом і позбавив престолу всіх охочих. Саме звідси й беруть початок Північні війни, не дивлячись на те, що Нільфгард без перешкод за наступні 10 років забирає собі до рук Мехт і Гесо. В Мехті імператор залишає певну автономію з виборами місцевого владики, який так чи інакше стане маріонеткою імператора, а в Гесо місцева влада капітулювала без бою. Це гірські держави з річками лісами та полонинами, які в основному займаються випасом худоби, хутром. Також тут вироблялась і зброя, та гноми, котрі її робили, емігрували в гори після захоплення Мехту, утім все одно не зуміли втекти від руки Нільфгарду. Не зуміло втекти й королівство Метінна, яке було завойоване в 1241 році. В бою за королівство приймав участь темерський принц Кріспін, який там і зник безвісті. В кінцевому результаті Метінна отримала часткову автономію, як згодом отримав і Туссент. 

Ласим шматочком для Нільфгарду став Назаїр. Назаїр – одне з найбагатших королівств на півдні, позиціонувалось як центр торгівлі. Торгувала держава як з півднем, так і з північчю, адже її географічна позиція була більш ніж вигідною для такої справи. Королівство теж мало свою правлячу династію, своє дворянство, яке часто було вихідцями з різних кланів горців. Країна дуже колоритна в географічному плані: від неприступних гір до густих лісів та чагарників, котрі оминають торговці. Оминають невипадково, так як в Назаїрі дуже багато бандитських кланів та простих розбійників, які завжди охочі до чужого майна. Цей народ відомий своїм розбійницьким норовом. Століттями клани розбійників на узбережжі воювали один з одним. В декотрі їхні райони навіть після завоювання не сунуться нільфгардські солдати. 

Край дуже багатий на срібло та кіновар, з яких роблять вишукані вироби і продають за високу ціну. Славиться край і своїми синіми розами, котрі ростуть лиш тут і коштують як цілий замок. Саме їх звідси й привіз колись Кривавий Барон своїй дружині. Якщо ви гадаєте, що не знаєте нікого з Назаїру, пригадайте Детлафа – він саме звідси. Тут люблять добряче поїсти і не менш добряче гульнути – Назаїр відомий своїми вишуканими стравами та гучними генделиками. Відомий і своєю войовничістю – Назаїр не раз воював з Цинтрою, а після відносини між державами були сильно натягнутими. Не дивлячись на любов до грабунку та війни, Назаїр не зміг стримати навалу Нільфгарду і програв в тяжкій війні, ставши його провінцією. 

В 1251 році відбувається та сама історія з Їжаком та цинтрійською принцесою. Кохання Паветти знімає чари з Емгира, ті одружуються, а потім їхній корабель попадає в шторм і дружина тоне. Саме такою є офіційна версія. Насправді ж ані шторм, ані смерть Павети не була випадковістю, хоч Емгир обрав саме це слово в поясненнях. До морської подорожі Емгира відвідує чарівник Вільгефорц, який пропонує йому скоїти переворот в Нільфгарді і сісти на престол. Вільгефорц розповідає про пророцтво Ітліни, про його дочку Циріллу і її роль у всьому. Сам він каже, що хоче влади, тому й допомагає Емгиру. Вільгефорц повинен був створити шторм на морі, а на корабель повинна була сісти Цирі, але Павета щось запідозрила і залишила Циріллу на березі. Після князівна ніби-то сама впала за борт. 

Якимось чином, напевно без магії тут не обійшлось, Емгир виживає, повертається до Нільфгарду і забирає владу в Узурпатора, який своєю жорстокою політикою так і не зміг відшукати прибічників. В 1257 році Узурпатора спалено, а Емгир сідає на Нільфгардський престол. Він наказує викреслити його ім’я звідусіль і замінити його на Узурпатор. Восени 1263 року Емгир вторгається в Цинтру, почавши Першу північну війну. Ціль – відшукати Циріллу, яка успішно втікає від страшної різні в королівстві. Цинтра припиняє своє існування як королівство і стає частиною Нільфгарду. Північні королі створюють Союз Чотирьох, а Нільфгард програє першу Північну війну в битві під Содденом – все це вам вже відомо. Останньою ж захопленою Нільфгардом державою став Ангрен – королівство, про котре взагалі мало що відомо окрім його болотистої та лісистої місцевості, котра повниться страшними чудовиськами. Ангрен перейшов до рук Нільгарду вже в Другій північній війні. В цьому регіоні майже немає доріг, тому переміщатись тут майже неможливо. Вологість повітря постійно підвищена, через що в Ангрені панують рої комарів й інших різноманітних чудовиськ. Тут нічого не може рости через болотисту місцевість і піщаний грунт, тому край не надто поспішали завойовувати. Де-юре він спочатку належав Півночі, потім Нільфам, та де-факто ніхто так і не зумів повністю запанувати над ним. Додати варто й те, що після поразки в Першій північній війні такі королівства як Мехт, Метінна, Гесо та Назаїр намагались повстати та відновити власну незалежність, утім всі повстання були швидко і жорстоко придушені. 

Імперія Нільфгард дуже різноманітна в усіх планах. Клімат тут змінюється від кожного краю, як і населення. Не дивлячись на багаті завоювання, основою економіки Нільфгарду все одно залишається сільське господарство. От лише займаються ним виключно раби. Рабство в імперії не просто законне, тут дивно не мати хоча б одного раба! Вони виконують всю брудну роботу, тоді як прості громадяни можуть займатись більш корисними справами. Країна вже перейшла до мануфактурної праці, що говорить про вищий рівень її розвитку за королівства Півночі, в котрих мануфактурами ще навіть не пахне. Таким чином з економічною міццю Нільфгарду може конкурувати лише Ковір та Повіс.

Мова в імперії нільфгардська – це загальна мова для всіх народів, адже тут ніхто не знає посполитої мови північних королівств. Ближче до цих ж північних королівств посполита мова вже викладається в школах – тут імперія нагадує Австро-Угорщину, яка замість викорінення мов навпаки розвивала їх і водночас легкою рукою насаджувала свої. Більшість людей в Нільфгарді має суміш ельфійської крові. Тут немає расизму, всі рівні перед законом. Чоловіки і жінки теж рівні в правах, але по факту права в чоловіків все одно більші.  Нільфгардцями в імперії називають лиш тих, хто живе в історичному центрі імперії або в столиці – всі інші не є нільфгардцями. Шлюби укладаються частіше в вигляді контрактів ніж по любові. Дружині важливо народити хлопчика, але до немовлят в Нільфгарді не прив’язуються, бо серед них висока смертність. Якщо жінка безплідна, це може стати вагомою причиною для розводу. Освіту в Нільфгарді може отримати майже кожен. Тут працює система стипендій, яка дозволяє навчатись в Академії навіть сину хлібороба. В Імперії пропагується любов до спорту, тому нільфи доволі підтягнуті та спортивні. Найпопулярнішим кольором є чорний і найпопулярніший він на державному рівні. 

Міста Нільфгарду майже нічим не відрізняються від міст Півночі. Все ж важливим аспектом кожного є безліч бань – нільфгардці дуже чистоплотний народ, тому піти в баню для них є майже що непорушною національною традицією. В більшості бані – це цілий комплекс ще й з бібліотекою. В містах завжди є довжелезні акведуки, на відміну від міст Півночі. А от що в них спільного, о це – небезпека після заходу сонця. В Нільфгарді теж вулицями шляються всілякі головорізи, які можуть лишити і гаманця, і життя, але з ними намагається боротись місцева варта. 

Нільфгард – це незвіданий для нас край, величезний та сповнений чудес. Тут стільки цікавих місць, загадкових народів та таємниць древності, що терпець вривається дочекатись перенесення імперії на карту Відьмак 4. Як гадаєте, буде там Нільфгард?

З коментами залітайте не лише на наш YouTube-канал, але й в Instagram!

Першу частину про королівства Півночі читайте тут

Побігати на моїй авторській карті світу Відьмака для Heroes of Might and Magic 3 можна тут (читайте опис відео)