Якщо колись кожного року виходив новий Assassins Creed, тепер кожного року виходить новий Silent Hill. Konami перейняли дану філософію за всіма канонами: плати щороку і щороку отримуй гірше. Адже тепер настала нова ера Silent Hill без Silent Hill: від Японії ми переміщаємось до Шотландії, підкреслюючи існування Тихого пагорбу в формі ментальній, передсмертній шизі чи потемнілих світлинах підсвідомості, котрі ми намагаємось висвітити задля того, щоб згадати все. Та чи вартує згадувати? Ви вже на ARTLINE PLAY, а ігрові ПК на сайті нашого інтернет-магазину. Грай не лише на максималках, але й українською з клавіатурами ASUS ROG.

ДИВИСЬ ЦЕЙ РОЛИК НА YOUTUBE

Що ти чекаєш, коли запускаєш Silent Hill? Густу атмосферу, підкріплену туманом, міцну історію, котра сплітається з ниток пам’яті і хоррор, котрий висаджує на Місяць без космічного шатла. Це брудні локації, кров та кишки, темні підземелля, закинуті в’язниці і персонажі, котрі з’являються так само швидко як і зникають. Серія позиціонується як психологічний хоррор, адже кожна гра тут – то приватна історія страждань, котру намагається згадати герой. Все навколо – прояви його підсвідомості, а сам він, частенько, вже мертвий. Думаю, це не буде секретом для серії, котра виходить вже більше ніж 20 років. І ввесь цей коктейль хлопці пробують повторити в Townfall, лише з гольовою реалізацією Тотенгема цього сезону. Починається все доволі класично – ми роздупляємось невідомо де і йдемо невідомо куди і невідомо нащо посеред густого, як молоко, туману. Потрапляємо до закинутого міста, там знаходимо чудовиськ і не надто сильно тому дивуємось. Головний герой тут – це чистий листок. В нього нема ні власного Я, ні ідентичності, ні взагалі якоїсь харизми, тому й сприймається він виключно як аватар. Також в грі є медсестра Зоя, історія котрої переплетена з Саймоном і вона теж передбачає ідентичний геймплей, який різниться хіба одним пристроєм: в Саймона кишеньковий телевізор, а в Зої – пейджер. 

І опиняємось ми в Шотландії в невеликому місті St Amelia, котре за розмірами навіть не смт. Та дізнаєшся про це пізніше, після годинки кайфу, котрий отримуєш від тутешньої атмосфери. Саме вона є в цій грі найбільшим здобутком. Темні вулички Шотландії дійсно пішли на користь грі, злегка змінивши її звичний вигляд. Все дуже охайно і ошатно, та водночас все одно небезпечно. Та створює всю це атмосферу не лише туман і місцевий вайб, але й надзвичайно детальне оточення. Що-що, а такого багатого оточення як в цій грі побачиш нечасто, тим паче одразу видно, що виконано все з височезною скрупульозністю. Таке оточення тут необхідне не лише для естетичних якостей, але й для геймплейних стежок з ребусами, котрі потребують якраз вивчення того ж оточення. Та про це трішки згодом, адже перед нами малюється перший монстр і перші удари палкою по кабіні. З першого ж удару вбираєш в себе всю слабкість тутешньої бойової системи, хоч це і не здається сюрпризом. Бойова система в Silent Hill завжди була слабкою, але в деяких частинах вона непогано розбавлялась кількістю зброї, тоді як тут пів гри ми будемо бігати з палкою і револьвером, куль до котрого насипають по 2-3. Також є пляшка і цегла, котрими можна як відволікати, так і кидати в чоло – вони теж дамажать. Моби тут дуже добре палять вас в тумані і тоді, коли ви за ними підглядаєте. Бої максимально прості, так як в грі загалом є всього лише 5 типів ворогів, 3 з котрих рядові. Фактично більше ніж половину гри ви будете товкти тільки двох ворогів. Як взагалі тут виглядає геймплей – в Townfall абсолютно все заточене під стелс, але можливість мочити противників дають, як і оббігати їх. Одразу скажу, що кількість вбитих противників і знайдених нотаток визначає хорошу та погану кінцівку, котру можна отримати за 1 проходження. Є ще 3 інших кінцівки, котрі отримаєш лише якщо пройдеш гру ще 3 рази, що вкрай сумнівно, бо дропнути Townfall хочеться вже на середині. 

Початкові враження від сього шедевру позитивні, але чим далі крокуєш, тим гіршою стає гра. Перше – якщо не проходити гру по стелсу, моби демонструють надзвичайну тупість і не знають як їм діяти. Спробуйте повоювати з ними відкрито – якщо починаєш ходити колами, то можна без проблем накидувати противникам по макітрі. Нюанс в тому, що тут всі бої зациклені на блокуванні. Виглядає так: удар – блок – удар – удар – блок – удар – удар. Ця схема працює абсолютно до кожного моба, що вже нецікаво. Пушки тут швидко ламаються, вистачає максимум на два противника, тому бажано взагалі не блочити, бо блокування теж відбирає ХП пушки. Якщо намотувати кола з легкими відступами назад, можна з легкістю класти всіх противників і підбирати нові пушки. Насипають їх тут непогано, якщо досліджувати кожен кутик. Гра буде навалювати вам тривожність про юзання пушок лише в складні моменти, насправді ж тут ледь не кожного моба можна винести, якщо захотіти. Та з такою боївкою бажання відпадає, тому і пробігати їх можна нехило. На шифті догнати вас важко, а по всій карті ледь не через кожні 2 метри наставлені шафи, в котрих можна ховатись. Називається «Я в хатці», не інакше. Якщо занадто нагло вести сутички і перед очима ховатись від монстрів, іноді вони можуть вас витягнути з шафи, та таке буває нечасто, бо моби тут живуть недовго. Якщо ж реально проходити так як того хочуть розробники, тобто по стелсу, ви будете протирати штани на кожному кроці, чекаючи поки пройде черговий моб. І це максимально тупо як і 95% стелс-ігор, котрі пропонують абсолютно занудний геймплей. 

Місто тут важко назвати містом, бо чи чотири хати і сквер. Карти в Counter-Strike виглядають більшими + тут не виправдана лабіринтність, бо більшість ходів просто зачинена, типу створюємо ілюзію масштабності. Щоб палити тупих ботів через стіни, у вас є кишеньковий телек, котрий ще й пропонує час від часу ловити сигнали і грати в різні міні-ігри по налаштуванню сигналу, котрі, бляха, повторюються від початку до кінця, настільки вони оригінальні. Міні-ігор тут насипають вдосталь, як і загадок, більшість з котрих дійсно цікаві та логічні. Та всі їх переваги поступово стирає сама гра дебільними самоповторами. Протягом 10 годин проходження ви будете робити абсолютно те саме: бачиш компуктер? Треба його увімкнути і прочитати мейли! Знайшов якусь схему? Треба по ній світло увімкнути, щоб увімкнути компуктер. До всього цього додається сто тисяч різних кодів, котрі треба шукати по всіх смітниках на районі, а також котрі треба виглядати в годинниках, по стінах, на постерах і використаному туалетному папері, що просто виморожує. До всього цього додається ще й найбільша кількість шаф в іграх, через що взаємодію з предметом постійно плутаєш з командою «сховатись в шафі». Та все це дитячий садок проти ребусів, котрі нам видають після половини проходження. 

Після розлогого містечка вас будуть запроторювати до кругових рівнів, котрими ви будете лазити як піддослідний щур, намагаючись обійти ботів. Ще з часів Hitman Absolution я вважаю, що вбитий по-стелсу моб – це правильно вбитий моб, але деякі ігри так не думають і штрафують за вбивства, що абсолютно тупо. В Silent Hill ж вам просто не завжди насипають стільки зброї, щоб ви могли їх винести, а бота ставлять в коридорі три на три з шістьма кімнатами і пропонують вам постійно його оминати. Таким макаром бажаю тому, хто це вигадав, щоб в нього постійно під носом смерділо, а він повинен був оминати цей запах, бо це максимально тупо. Револьвер і взагалі юзається лише в критичних ситуаціях, оскільки з такою кількістю набоїв можна хіба застрілитись. Друга половина гри буде постійно повторювати ледь не ідентичні локації з перелазами, на котрі втикаєш з рукою на обличчі. Нащо вони наставляють їх там, де замість витратити 10 секунд можна витратити одну – так і не ясно. Записочок, нотаточок, переписочок тут більше ніж в твоїй Інсті. І безліч з них це не більше ніж пуста балаканина, котра проливає світло на сюжет одним реченням у кращому випадку. Бо сюжет тут ніби є, а ніби і нема, на відміну від хоррору. Хоррору тут взагалі немає, тому я не бачу жодного сенсу називати це грою в жанрі. Це не більше ніж симулятор ходьби з протиранням штанів і читанням записок на 5 Unreal з непоганою графікою. Музика як така взагалі відсутня, на відміну від культових частин Silent Hill, котрі досі лунають в голові. Якщо спробувати напружитись і згадати як звучить ця гра, то окрім ударів палкою по башці нічого не згадаєш. Це такий собі мінімалістичний Silent Hill: тримай дві пушки, два противника і три локації, котрі будуть постійно повторюватись. Навіть в Alan Wake 2 можна було зловити висадку-другу протягом проходження, тоді як тут ловиш хіба фейспалм. 

Доповнює все це невдале переслідування, змішане зі стелсом. Вам дають три квадрати землі 5 на 5, дві кімнатки і один монстр, котрий бігає за вами так як кенійський бігун і знаходить вас в будь-якій шафі. Вам, хлопці, треба подивитись як це реалізує Resident Evil і звільнити клоунів, котрі робили такі рівні, бо це мілина Маріанської впадини. Пізніше автори додумались, що в грі взагалі нема екшену і насипали рушницю, трохи куль і ще тупіших ботів, котрі вміють ховатись як в Silent Hill 2, але от інтелекту їм насипати забули. Геймплейна модель взагалі не змінюється від початку й до кінця. Ви так і будете лазити ідентичними локаціями, шукати як відкрити двері, шукати нотатки, коди, читати переписки на компі і намагатись згадати що взагалі треба робити і куди йти. Сейвить гра автоматом час від часу, та в основному пропонує засейвитись через набір номера по провідному телефоні, що злегка нагадує Резик з фірмовими машинками, лиш без введення коду.

І найцікавіше, що дана гра мала всі шанси стати гарним хоррором, котрий дійсно вміє лякати. Вигляд від 1 особи завжди приносить більше вражень в хоррорах, втім не в цій грі. З двома Валєрами, котрі будуть ходити за ногами і пустими кімнатами зі стосом нотаток, налякати важко, що й демонструє дана гра. Не скажу, що Silent Hill Townfall повне дно, котре не варто запускати. Гра непогано виконана графічно, непогано наповнена стилістично, час від часу змушує розкинути мізками і дружить з логічними розв’язками ребусів, та у всьому іншому це доволі крінжовий симулятор ходьби. Як на мене, що попередня гра, що дана не повинні називатись Silent Hill`ами, котрий тепер вже не просто місто, а якась ментальна проекція чистилища. Краще зробіть рімейки на перші ігри і зрубайте грошей на ностальгії і любові фанатів замість сценарію нового конвеєра Assassins Creed, доля якого вийшла печальною.