Ігри Рокстар можна поділити на дві категорії. Одна з них – це відомі на ввесь світ франшизи, назви котрих знають навіть ті, хто в ігри не грає. Інші – це нішові проекти, про котрі чуло небагато людей, а грало ще менше. Так Рокстар зуміли випустити симулятор забіяки (Bully), симулятор маніяка (Manhunt) і симулятор детектива, котрий і стане предметом нашої розмови сьогодні. 

ДИВИСЬ ВІДЕО НА ЦЮ ТЕМУ НА НАШОМУ YOUTUBE-КАНАЛІ ARTLINE PLAY

L.A. Noire – багатостраждальний шедевр, який вийшов на світ в 2011 році. Ми граємо за детектива Коула Фелпса, який стрімко робить собі кар’єру в поліції Лос-Анджелеса. На дворі 1947-й, після військова Америка зі своїми красотами, стилем, а також жахастиками, котрі ховаються під товстим шаром з мрій. Від простого патрульного Коул Фелпс рухається по соціальних східцях до детектива різних відділів: від транспортних злочинів до відділу вбивств і вище, тим самим постійно змінюючи і урізноманітнюючи характер злочинів.

Що ж, ми граємо за копа, це гра від Рокстар, що на нас чекає? Собаче свавілля, постійні хабарі, кришування наркотиків, виписування штрафів студентам чи викрадення людей для доставки в тцк? На превеликий подив, нічого з наведеного, так як Коул Фелпс – чесний коп. А поки – чесно підпишись на цей канал, це дуже важливо. 

Коул Фелпс – це хлопчина з твого класу, котрий постійно сидів на першій парті і перший стрімко тягнув рученьку на питання вчителя. Це справжній прищ на лобі і чиряк на дупі, якого сьогодні прийнято окреслювати словом душніла. Коул – принциповий і занудний мораліст, який фанатіє від так званих правильних вчинків. Але це йде йому на руку, так як він єдиний чесний коп в LA, герой війни, обличчя всіх газетних шпальт. Фелпс – яскравий приклад чесного та вірного громадянина, котрий майже що з фанатизмом виконує власні обов’язки: чи то на війні, чи то на вулицях Лос-Анджелеса. Утім лише поступово Фелпс розуміє, що якими би благими не були його наміри, це місто – справжнє пекло, яке перекрутить все на свій лад, в котрому вбивства – це постійна у рівнянні, що не має рішення. Таких персонажів зустрінеш не часто. На думку одразу спадає Нед Старк з Гри Престолів, який є дуже подібним на Коула Фелпса: обидва керуються мораллю, обидва служать батьківщині, обидва бажають всюди дійти до блага, на що й спрямовані їхні дії. Біда лиш в тому, що благими намірами дорога до пекла вимощена…

L.A. Noire – це унікальна в своєму роді гра. Цю унікальність варто підкреслити, так як саме вона зіграла з грою в злий жарт. Перед нами атмосферний детектив з відкритим світом, орієнтацією на кінематографію, з неймовірною лицьовою мімікою і захопливим сюжетом, який відсилає нас не тільки до детективних фільмів першої половини 20-го століття, але й до сучасного кінематографу, як серіал «Закон та порядок», котрий так любить Сем Хаузер. Саме з цього серіалу, до слова, Рокстар і бере акторів на ролі в своїх іграх. Але джерелом натхнення він не послужив, не дивлячись на веселий початок кожної серії, де когось згвалтували і поліція 50 хвилин копається в брудній білизні жертви. Гра складається з розділів, а розділи зі справ. Кожна справа подається як окрема серія, а серій тут багато, через що L.A. Noire – це не гра на вечір-два, це майже що кримінальний серіал, який можна проходити тиждень-два. Всі події переплітаються з життєвою лінією нашого детектива, який поступово змінюється під натиском міста, а гра висвітлює непросту історію нашого героя, через що в того такий непростий характер.

То що ми будемо робити в L.A. Нуар? А ми будемо: вести розслідування, обшукувати все і вся, зіставляти факти, проводити допити, ганятись за злочинцями і практикуватись у стрільбі по живих цілях. Завершують цей список постійні покатушки Лос-Анджелесом на авто з суміжними погонями за зловмисниками. На цьому все, розходимось. Це дійсно всі перелічені геймплейні стовби, та не поспішайте з висновками, адже половина механік тут глибока як дружня розмова о третій ночі під мухою. Гра робить ставку на механіку з допитами – це її козир, який вирішує тут практично все. Нам потрібно вивести кожного підозрюваного на чисту воду, щоб розкрити справу. Для цього у нас є три реакції: істина, сумнів, брехня. Якщо говорити на чистоту, то виглядає це так: істина означає погодитись, сумнів означає наїхати, брехня означає не просто наїхати, а наїхати з доказами. Підозрювані попросять вас назвати їм докази їхньої причетності до справи, тому якщо ми ті докази знайдем і виберем зі списку правильний, ми зможемо розкусити нашого візаві і натягнути на нього кайданки. Іноді це легко, іноді – ні. Висновки будемо робити не тільки за справою, але й за лицевою мімікою. Кожен персонаж тут яскраво передає емоції, тому іноді за ними дійсно можна визначити суть, але працює це далеко не завжди, так як багато хитрожопих злочинців ще й хороші актори. Від кількості правильних запитань залежить наш успіх. Іноді можна одразу спалити зловмисника, іноді для цього треба їздити колами по місту, шукаючи нові зачіпки. 

L.A. Noire демонструє високий рівень діалогів і дуже цікавий та якісний сюжет. Це доволі непроста гра в плані мізкування, адже хоч вона і веде нас за ручку, зустрічаються глухі кути і ти не знаєш що робити далі, щоб запустився наступний скрипт. В більшості така печаль буває через не всі знайдені докази. В L.A. Noire треба дуже ретельно обшукувати місця злочинів і будинки, щоб детектив міг виставити логічний зв’язок. Так нам насипають цілу купу різних предметів, які ми будемо піднімати, крутити і розглядати. Піднімати, крутити і розглядати будемо й мертвих людей, куди ж без цього. В кожному ділі треба максимально скрупульозно досліджувати всі підозрілі місця і місця злочинів, куди тебе приводить гра, а успіх закриття справи залежить тільки від вас самих і правильних питань, які ви будете ставити підозрюваним. І тут дещо вкрай цікаве: L.A. Noire з самого початку навчить вас одній простій істині – не довіряй нікому, всі брешуть. В цій грі навіть невинні люди та в чомусь та й винні. Тут не буває чорного та білого, кожен з ким ми ведемо розмову нечистий на руку, треба лиш підібрати правильні слова і докази, щоб це з’ясувати. І в цьому справжня перемога Л.А. Нуар. Докопуючись до дрібниць, ми малюємо більшу картину. Біда лиш в тому, що ця картина може бути неповноцінною через ті ж наші питання. Кожен підозрюваний є унікальним персонажем з власними рисами характеру, тому до кожного треба особистий підхід. Ви не зможете погрожувати одним і розраховувати на співпрацю, тоді як для інших такий метод прекрасно підходить. Треба дивитись на людину, складати її психологічний портрет, розуміти її бажання і вже тоді братись до допиту, розшукавши перед цим всі зачіпки. В іншому випадку шеф зі слиною на підборідді розповідатиме про наші найкращі чесноти.

«А що з містом?» – запитаєте ви. А з містом нічого – це лише декорація для створення ілюзії і атмосфери. Хоч ми можемо кататись куди завгодно і забирати в людей тачки для потреб поліції, більше нічого у відкритому світі робити ми не можемо. Ах так, ще можемо приймати виїзди від диспетчера. Це міні-сайди, в котрих дають постріляти і побігати за бандитами, а за успіх дають додаткові бали, які можна використати для мінусування одного з трьох діалогів на допиті. Це можна робити, а можна і ні. Досвід показує, що й без додаткових балів спокійно можна знаходити правильні питання, але бувають як прості, так і закручені справи. Реальна причина небажання постійно виконувати ці сайди – це затягування часу і нецікаві перестрілки. Що-що, а стрільба тут просто дерев’яна. Я пів гри взагалі думав, що померти в L.A.Noire неможна, герой приймає більше куль, ніж Бласковіц з Вульфенштейн, але міцно стоїть на ногах з максимально серйозним лицем. Таке ж лице у нього при перестрілках на швидкості. Так як ми коп, ми не можемо займатись місцевим геноцидом, хоч місто і не дуже на нас реагує. Також часто доведеться проводити кулачні поєдинки в робочий час.

Все це супроводжується дуже густою атмосферою кінця 40-х. Так як перед нами нуар, без песимістичних бесід з романтизацією всього і вся не обійдеться. Не дивно, адже для розробки автори нафоткали 70 тисяч світлин Лос-Анджелеса, скупляли сотні пін-ап журналів за 47-50-й рік, відшукували листи і будували місто за старими пікчами. Тут зроблена просто циклопічна робота, та на цьому потрібно зупинитись детальніше, так як L.A. Noire – це не зовсім гра від Рокстар, та й взагалі вона могла ніколи не вийти.

Камера змінює ракурс і на екрані красується Брендан Макнамара – керівник проекту і директор студії Team Bondi, яка розпочала створювати L.A. Noire ще на початку 2000-х. Макнамара хотів створити унікальну гру, яка зуміла б дати поштовх ігровій індустрії і не створювати те, що було. Народжується ідея Л.А. Нуар, знаходять компанію Sony, яка вкладає бабло в розробку. Гра повинна була стати ексклюзивом для ПС2, але склалось так, що вийде вона аж на ПС3. Макнамара набирає величезну команду і робить ставку на механіку допитів і лицьову анімацію. Так як на той час не було настільки просунутих технологій для зняття лицьових анімацій, хлопцям довелось створити власну. Вони зробили нову студію по анімаціях і замутили технологію MotionScan, яка використовувалась після MotionCapture. Технологія MotionScan – єдина в своєму роді і використовувалась лише в одній грі в світі – і це L.A. Noire. Це дуже складна штука, яка змушувала акторів майже що нерухомо сидіти по дві години на кріслі і зачитувати текст з емоціями. Результат не змусив на себе чекати. Відверто кажучи, навіть в 2024-му році настільки детальної лицьової міміки ви не знайдете в жодній грі. Навіть в Detroit чи в The Dark Pictures, які робили ставку на лицьовій міміці. Що найцікавіше, АБСОЛЮТНО В КОЖНОГО персонажа на карті живе лице. Тут нема НПС з детально проробленими лицями і простих ботів, тут всі на рівні і це злегка лякає, адже місцями лицьова міміка персонажів викликає ефект зловісної долини. Все ж – це нереальний результат і все це разом робить L.A. Noire дійсно унікальною грою, от лише ця унікальність могла згубити проект. Бабки тринькались, народу більшало, як і проблем, а зроблено суттєво нічого не було. Соні вже думала закривати проект, але тут приходять Рокстар і рятують його. Рокстар беруть на себе фінансування, а також частково працюють над грою, що дуже не подобалось Макнамарі. Все ж результат таки не змусив на себе чекати – гра вийшла і розійшлась 5 мільйонами копій за рік, що говорить про успіх. Згодом її криво портують на ПК, через що Андрій Безсовісний в 24-му гратиме в неї з 30 FPS і міні-фрізами, та це нічого, зате гратиме!

Після виходу L.A. Noire отримала високі оцінки від критиків і гравців, хоч і без критики, звісно, не обійшлось. І стосувалась вона саме трішки занудного геймплею і пустого міста, чий потенціал попросту не втілений. Саме тому проходити L.A. Noire я рекомендую не залпом, а поступово, в якості щоденної насолоди. Якщо грати в гру без перерви годин 6, вона дійсно починає набридати одноманітністю, хоч сюжет постійно набирає обертів, а в місті з’являється серійний вбивця. Зате якщо грати по декілька годинок щодня, можна вихопити кайф і задоволення – це дійсно шедевр, чия унікальність не піддається сумніву. Пощастило й тим, хто досі грає на калькуляторі – L.A. Noire потягне навіть мобілка, але треба ще її портувати, а з цим у хлопців якось не клеїться. Ну а за топовим ПК заходь на Артлайн – у нас їх на будь-який смак.