UA  |  RU

Є категорія людей, котрі бояться грати в хоррори. Мовляв, краще тримати сухими штани, ніж знову кричати й лякатись як ти. Якщо ви відноситесь до цієї когорти, тоді ви могли пропустити реліз другого Алана Вейка, адже розробники з самого початку позиціонували гру як survival horror. І – ні, тут не пахне ані хоррором, ані сивайвалом. Це вкрай автентичний і самобутній проект, який занурить вас не в озеро, а в океан естетичного задоволення, та про все по порядку. 

 

ПЕРЕГЛЯНУТИ ВІДЕООГЛЯД ALAN WAKE 2 МОЖЕТЕ НА YOUTUBE-КАНАЛІ ARTLINE PLAY

 

 

Переважна більшість розробників любить нахвалювати свої ігри ще до того, як вони виходять у світ і стають на власну дорогу широку. Немов, в цьому немає нічого поганого, бо кожен творець любить свій витвір. Та є тут один нюанс – передбачати майбутнє не можуть навіть букмекери.

 

 

В своїх інтерв’ю хлопці з Remedy багато розповідали про продовження Алана Вейка. Вони казали, що подібна концепція повинна була стати основою ще в першій грі. Себто шутер від третього лиця з хоррор елементами повинен був бути survival хоррором, але на той час не було можливостей і потужностей, щоб реалізувати щось подібне. Звісно, багато ідей полетіло прямо в смітник і не було реалізовано навіть в продовженні, але час не стоїть на місці: Вінда по-новому крашить систему обновами, а Ремеді по-новому підходять до справи. 

 

 

Alan Wake 2 – це ефектна містична візуальна новела з повільним темпом геймплею і максимальним сюжетним орієнтуванням. Як і перша частина, гра виконана в дусі Твін Пікс і першого сезону Справжнього детективу з місцем дії Брайт-Фоллс, невеликим гірським містечком, де знаходиться озеро Колдрон, містичне місце, яке слугує проходом в інший вимір. Якщо ви грали в першу частину, ви вже давно все це знаєте, як і кінцівку історії, в котрій Вейк жертвує собою, щоб врятувати дружину, знищує Темну сутність Клікером і зникає під хвилями озера. Алан потрапляє до так званого Темного місця, в котрому застрягає на довгі 13 років. Це місце імітує моторошну копію Нью-Йорку і демонструє викривлену реальність, наповнюючи її вашими страхами. Одним словом – справжнє жахіття, посеред котрого опинився письменник. Час тут не має жодного значення. Головне завдання – вийти, і для цього Алан пише новий роман під назвою «Ініціація», за сюжетом якого він відшукує вихід до реального світу. Та не варто забувати, що це не озеро, це океан. Головний зловмисник – містер Скреч, злий двійник Алана Вейка, який теж бажає покинути Темне місце і вийти в реальний світ, щоб занурити його в хаос. Скретч випереджає Алана і пише власний роман – «Повернення». Наше завдання – знайти цей роман і переписати його.

 

 

Якщо ви вже встигли заплутатись – готуйтесь, адже далі все стане ще складнішим. Сюжет Alan Wake 2 один з найбільш заплутаних сюжетів в ігровій індустрії. Подібний факт не дивує, адже перед нами містичний детективний трилер, в котрому ми граємо не тільки за автора такого чтива, але й власне за детектива Сагу Андерсон, котра стає частиною цієї моторошної історії. Так гра пропонує не тільки дві історії, які тісно переплітаються між собою, але й два типи геймплею, кожен з яких має свої особливості. Неочікуваності – це те, що чекатиме на вас за кожним рогом в Alan Wake 2. Тільки уявіть – Алан Вейк виходить з темного місця і опиняється на березі озера Колдрон майже на самому початку гри, утім насправді він продовжує знаходитись в Темному місці і переписувати історію, шукаючи вихід. І – ні, це не спойлер. 

 

 

Плутанина і ребуси у всьому – ось головне гасло цієї гри. Від сюжету, до геймплею ми постійно повинні шукати вихід, аналізуючи все пройдене, знайдене і сказане. Це гра-загадка, котра жонглює вимірами, як твій кум 50-грамівками. І так само як він, вона не зупиняється, а тільки набирає обертів. То що ж нам доведеться робити і чи зустрінемо ми Макса Пейна в Alan Wake 2?

 

 

Гра пропонує доволі типовий геймплей, розбавлений шедевральними візуальними ефектами, які слугують переходами між сценами і світами, слугують переходами між двома різними реальностями. Це так звані нашарування, входи в інший вимір, з якого до нашого світу просочується пітьма. Грати будемо за двох персонажів: детектива ФБР Сагу Андерсон і Алана Вейка. Дві історії переплітаються в одну, а гравець може обирати потрібну реальність і проходити гру так, як йому заманеться в плані сторітелінгу – можна спочатку повністю пройти сюжетку Саги, а потім Алана, або навпаки, як закортить. Цей прийом вийшов трохи дивакуватим, так як він абсолютно зайвий. Можна було просто зробити все по черзі, але таке вже бачення авторів. А бачення у них дійсно глибоке, та настільки, що гра починається з товстого голого мужика, який вилазить з озера і кличе на допомогу, після чого культисти вирізають серце з його грудей. Cult of the tree… До слова, цю сцену взагалі мали вирізати, та, на щастя, цього не сталось, адже вона дійсно ефектна. 

 

 

Геймплей Alan Wake 2 насправді не так сильно відрізняється від геймплею першої частини, хоч автори наполягали на зворотному. Ми так само будемо відшукувати батарейки й кулі, підсвічувати ворогів, щоб нафарширувати їх свинцем, ховатись під світлом, шукати сторінки рукопису. Все це залишилось на місці, але поставлено це все злегка в іншому світлі: сутичок стало набагато менше, в порівнянні з першою частиною, вороги стали сильнішими і більш живучими, не потрібно зациклюватись на пошуку батарейок, так як їх тут насипають більше, ніж в оригінальній грі. Насправді різниця не така велика, просто шутінгу стало менше, а експлорингу більше. Локації в Alan Wake 2 – це справжні лабіринти, в котрі ми будемо повертатись знову і знову. Їх в грі не так багато, але тут потрібно підкреслити одну дуже важливу і круту фішку – ця гра на постійній основі комбінує в собі поєднання одразу двох або трьох локацій. Це одна з постійних загадок в грі за Алана, нам постійно потрібно забирати світло в лампу, щоб миттєво змінити реальність і відкрити прохід, або ж навпаки те світелко віддати. Це постійна складова гри за Алана, яка виглядає дійсно приголомшливо. Приголомшливо першу половину гри, так як з часом вона починає вносити корективи в твою нервову систему, вкрай негативні корективи. Тут варто зазначити, що геймплей за Алана не такий цікавий, як геймплей за Сагу. Справа в тім, що він більше сконцентрований на подібних ребусах, пошуках шляху та різноманітних загадках, котрі потрібно складати воєдино на робочу столі в табі. Під кінець гра підкине вам одразу чотири різні реальності, поміж яких потрібно постійно перемикатись, щоб відшукати правильний шлях і це дійсно не найкраща ідея. Заплутані рівні, плутанина з реальностями і тільки єдиний правильний шлях. Все це в купі змушує вас бігати по одній і тій ж локації химерного нічного Нью-Йорку годинами, що не так просто, адже тут немає прискорення. Додайте до цього ще й безліч тіней, які поневіряються околицями і є потенційними противниками. Ніколи не знаєш, хто з них скоїть на вас напад, а кулі в цій грі аж ніяк не безкінечні. Навіть більше – з боєприпасами Remedy щільно виганяються, особливо в геймплеї за Алана. Часто буває так, що кулі закінчуються на 30-40 хвилин експлорингу, через що доводиться тікати і ухилятись від ворогів, які чудово так тебе переслідують і не дають тобі спокою. Під кінець справа доходить до свого апогею – згадайте цей огляд, коли дістанетесь до готелю Оушенв’ю

 

 

Геймплей за Сагу більш розважливий. Тут і цілий арсенал з гвинтівки, дробовика, обріза, арбалета, пістолета й всяких світлових гранат, і куль дають вдосталь, і сутичок більше. Та що найголовніше – менше лабіринтних і клаустрофобних локацій, не дивлячись на те, що локації побудовані коридорно. Та загадок не поменшало, та й бектрекінгу теж, а в грі немає компаса чи стрілки, яке веде тебе за ручку правильним шляхом. Все шукай по карті сам, попутно відбиваючись від культистів і одержимих. 

 

 

В інтерв’ю Сем Лейк неодноразово казав про те, що вони надихались серією Resident Evil і Silent Hill. Це дійсно помітно, так як за атмосферою це лайтовий Сайлент Хілл, а за геймплейною моделлю – Резик. Жодних претензій до перестрілок немає, виглядає, звучить і відчувається все прекрасно, утім вороги тут мають вкрай примітивний патерн поведінки, який полягає в стратегії повільно йти на вас в лоб і завдавати удару на близькій дистанції. Єдиний спосіб врятуватись від дамагу – прожати спейс для ухилення як в першій частині. Різноманітності ворогам теж бракує, тут всього лише біля чотирьох типів ворогів, більшість з яких ми зустрічали в першій грі. Ще додали плаваючу в просторі бабу, яка відзеркалює тулуб, як головний бос гри Thrill Kill з першої Соньки, але якогось враження вона аж ніяк не справляє. 

 

 

Візитівкою цієї гри є візуальні ефекти, які супроводжуватимуть вас до самого кінця. Виконані вони просто фантастично, хоч дещо подібне ми вже бачили в Quantum Break і Control. З останньою грою є прямий зв’язок, так як їх об’єднує один всесвіт. Навіть Бюро Контролю ми побачимо в цій грі, чого вже там. Гра кольорів, майстерні переходи, шедевральні кат-сцени з живою лицьовою мімікою, а також повноцінні кіношні вставки – це дійсно щось. Гра дарує океан вражень і до самого кінця ці враження не покидають вас, окутуючи солодким естетичним задоволенням. А от що стосується ідіотських скрімерів, яких Ремеді напхали на кожному кроці, це по-справжньому ідіотський прийом. Де-не-де – ще могло би бути, але ж не кожних 10-15 хвилин. Саме цими скрімерами вони найбільше й намагаються налякати гравця і це час від часу виходить, виходить на долю секунди, що приносить лише негатив. Через два-три таких скрімака починаєш кепкувати з побаченого, адже гра абсолютно не лякає і навіть не вміє цього робити. Вона міцно і затишно затягує тебе в свою щільну й глибоку атмосферу, заслуговуючи на назву однієї з найбільш атмосферних ігор всіх часів. Від неї дійсно важко відірватись: прекрасна графіка, чудовий і захопливий сюжет, повільний і дотошний геймплей, котрий змушує тебе досліджувати кожен кутик. Доволі суперечливою штукою є Простір думок Саги і Робоча дошка Алана, де постійно потрібно складати все в один пазл, щоб просунутись далі по сюжету, але, відверто, мені такий мікроменеджмент зайшов, жаль лише, що не має декількох варіантів висновків і сюжетних розбіжностей. 

 

 

Ну а що стосується Макса Пейна, на початку нам подарували невеличку пасхалочку з детективом Алексом Кейсі, котрого грає Сем Лейк, а озвучує (вже покійний) Джеймс Маккерфі, який озвучував того ж Макса Пейна в трилогії. Знайомий прикид? Гра залишає відкритий фінал, який не натякає, він майже що прямо каже третій частині бути, питання лише – коли. 

 

 

Підбиваючи підсумки, скажемо: Alan Wake 2 – це більш ніж гідне продовження. Гра дійсно заслуговує найвищих оцінок, хоч і без косяків не обійшлось. Технічний стан проекту в момент релізу був не ідеальний. З оптимізацією все гаразд лише тоді, коли вимикаєш рейтрейсінг. До слова, це, напевно, перша гра, яка без променів виглядає краще, ніж з ними. Зустрічаються критичні баги по типу падінь в текстури. Деякі предмети порушують закони фізики. Видно, що гра не мала масштабного бюджету, через що Ремеді викручувались як могли: одні і ті ж локації-лабіринти, невелике нашарування геймплейних механік. Деякі текстури виглядають надто вбого, а музичного наповнення в грі взагалі майже що немає. Окремо потрібно сказати про українську локалізацію – вона вийшла жахливою і не відповідає дійсності, а все через те, що над українською локалізацією працювали російські підрядники. Через це в грі половина машинного перекладу, який не відповідає дійсності. Не всратись – так не буває.

Хвалений саунд дизайн теж не відповідає дійсності, бо гра абсолютно не вміє лякати, а тим більше звуками. Примітивний штучний інтелект і штучні ускладнення методом видавання мізерної кількості набоїв. Також варто згадати й про тривалість гри. Ремеді називають новинку найдовшою грою в їхній історії, але мені продовження видалось надто коротким. Не дивлячись на все перераховане, Alan Wake 2 дійсно заслуговує на гру року і найвищих оцінок від публіки та критиків. Це гра, в котру хочеться повертатись, адже це не коло, це спіраль.