Dying Light 2 мене вразив. Це була чудова масштабна гра з великою кількістю ігрових годин за спиною і тисячами мерців, котрі в цьому світі помирали двічі. Зомбі-екшен показав чудові продажі і зумів зібрати навколо себе армію прихильників, яка з нетерпінням чекала на The Beast. І чекала не дарма. Ми отримали старого героя, нове місто, нову історію, яка переплітається з історією попередньої гри, та чи отримали нове задоволення, чи все це – та ж сама гра, лише на новій локації? Гостріть ножі, бо сьогодні ми відправимось до світу, який розуміє лише мову сили. Ну а перед мандрівкою, не забувай, що купити топовий ігровий ПК ти завжди можеш на Артлайн. Купляй комп’ютер з Nvidia RTX 5-серії і отримуй ARC Raiders в подарунок.

ДИВИСЬ ЦЕЙ РОЛИК НА YOUTUBE

Кайл Крейн, герой першої Dying Light, потрапляє до рук ворога, котрий 13 довгих років піддає його тортурам задля наукових цілей. Нас одразу знайомлять з протагоністом – Бароном, і одразу ж оголюють просту думку: Крейна в цій грі нічого не може спинити. Завдяки місцевій саботажниці Олівії, Крейн тікає з секретної лабораторії, а після з’ясовує, що опинився у Франції. Перший міський пейзаж заворожує – невже вони створили фентезі зомбі-екшен?

Істина десь посередині. Якщо грати довго, то взагалі можна подумати, що це початок нової The Elden Scrolls. Ця думка мене не покидала протягом всього проходження, адже невеличке французьке місто, підперте Альпійськими горами і пронизане швидкими мілководними річками пробуджує в тобі жагу до естетики. І це ніяк не збігається з формулою типового зомбі екшену, де ми маємо напів зруйноване місто, дощ над головою, мінімальну видимість і коридорні рішення. В The Beast автори пішли далі, вони зробили художній стиль ще глибшим і ще приємнішим оку, що не може не тішити. В мережі одразу почали з’являтись відео з порівняннями The Beast і Red Dead Redemption 2, що вже рівень, і, скажу я вам, хоч в плані художнього стилю та естетичних властивостей картинки ця гра таки не може обігнати RDR – та й яка може, в принципі?, але вона за правом може вважатись однією з найкрасивіших ігор сьогодні, хоч і обійдемось без перебільшень з най-най. Розробники настільки постарались з новою локацією, що хочеш засипати їх компліментами вже з перших секунд. І що найважливіше – краса в цій грі супроводжує тебе від початку й до кінця, а сам світ дуже дбайливо зітканий ручками, що помічає навіть неозброєне око. І все це з адекватною оптимізацією, без лагів і критичних багів, сер! Невже все так ідеально?

Насправді – вона далека від поняття ідеальності. Ідеальних людей не існує, ідеальне лише наше уявлення про них, і з іграми воно майже так само. Та що ж повинно було бути в новій Dying Light? Можливо те, чого не було в попередній? Перш ніж вдаватись в філософські роздуми, нагадаю вам, що дана гра не називається Dying Light 3, а є всього лише спін-оффом. Так чи інакше, цей спін-офф напряму пов’язаний з другою частиною і навіть продовжує її, та тут спойлерити я не буду, хоч і зрозуміти що до чого можна вже з перших хвилин. The Beast – це не лише лаконічний збір всього найкращого з попередньої гри, але й наступання на ті ж граблі. 

Якщо ви вже грали в якусь Dying Light, ви вже знаєте, чого чекати від The Beast. І ви будете праві в своїх переконаннях, бо виконано тут все за тією ж формулою. Кайл Крейн, чиє прізвище може перекладатись як Кран – це надлюдина у всіх своїх проявах. Навіть після 13 років тортур наш Кран не забуває про альтруїзм і хороші манери, тому будь-хто в цьому світі може попросити нас про щось, а ми одразу ж погодимось допомогти. Так тут працює система сайд-квестів, тому ви навіть і діалоги можете не слухати, а одразу приступати до діла. В одній з місій треба було знайти working crane, так от, working Crane – це ми. Кайл погоджується на будь-яку роботу, а роботи в цьому місті багацько. Якщо сюжетку можна пройти за 11 годин, то з сайдами і дослідженням легко виходиш на всі 25. Чи вартує гра цього? І так, і ні, бо чим довше граєш, тим більше розумієш, що треба швидше припиняти і йти по сюжетній гілці.

Справа в тому, що Dying Light The Beast дуже сильно страждає від самоповторів. У відкритому світі на нас чекає невеликий список з одних і тих самих справ. Виходиш з прихистку, мочиш пару зомбів, чистиш дві-три хати, фармиш конвой, відкриваєш нову точку респауна, підключаєш наступну підстанцію, а після розбираєшся з місцевими бандитами. Список діяльностей не просто круто звузили, його ще й поставили не репіт. Тобто всі темні місця тепер відновлюються після грабунку, всі аптеки і конвої так само поповнюються запасами навіть після того, як ми їх обшарили. І це тупо, оскільки це не дає відчуття того реалізму під час виживання в пост апокаліпсисі. В другій частині нічого з вищезгаданого не поповнювалось ресурсами знову. Якщо виніс темне місце, воно назавжди стане порожнім. Більше того, тут в темних місцях не ходять мисливці, замість них додали якийсь перехідний тип в гамірних сорочках, які нагадують мені мою вчительку з математики. Це крикуни і вони підіймають тривогу. Все це тупий задум, адже тепер не треба стелсити в цих місцях, можна просто зайти і всіх винести. Видів таких темних місць десь біля трьох і всі вони постійно повторюються навіть з ідентичним інтер’єром. Так само як добивання в цій грі – на кожну Химеру є всього лише по одній анімації добивання, які дивитись по сто разів за всю гру конкретно набридає. 

З конвоями все майже так само як в Dying Light 2, але замість однієї машини тепер ми маємо три, та ще й з цілою купою комірок, які треба відкрити руками. Що-що, а з замками в цій грі перегнули. От прикиньте: лише в одному темному місці може бути три замки, які треба відкрити за системою зі Скайріму. Це забирає немало часу, тоді як вже за рогом на тебе знову чекає від 3 до 5 замків, які треба зламати. Що це? Симулятор домушника чи гра про чела, який може ставати надзвичайно сильним і ломити кабіни одним мізинцем лівої ноги? Чому наш Кран може відірвати голову химері, але не може вибити тоненькі двері? На конвоях і взагалі треба повтикати зо три ідентичних анімації з відкриттям дверей, а після відкрити ще три ящика відмичками, щоб забрати ТРИ КУЛІ ДО ПІСТОЛЕТА І КОНСЕРВНУ БАНКУ ВІД ПЕДІГРІ. Камон, з замками перебор, пацани. 

Як і з ресурсами. Скажіть пліз, це точно зомбі-екшен, чи це лутер-зомбі-слешер? Бо з лутанням всього і вся ця гра мені більше нагадує день з життя циганського табору. І це не найбільша проблема, так як справді кінчене рішення тут – це їх число. Якщо зупинитись на місці в цій грі в будь-якому місці, вам доведеться відбитись десь так від 10-13 зомбів. Після ви лутаєте ввесь цей м’ясний салат, приносите додому цілу купу ресурсів ще й з вилазок, і в результаті вам не стає два леза для крафта пушки. ЯК ЦЕ? Чому в цій грі стільки ресурсів, а головним ресурсом насправді є прості тряпки? І – ні, я не про твоїх одружених друзів! Прості тряпки тут – запорука твого успіху. Обов’язково збирай RAGS, бо в іншому випадку будеш не лише без бинтів, але й без пушок, які тут або 2-х, або 4-х разові. Типу ти не можеш скрафтити собі якусь одну пушку і постійно її покращувати, постійно треба крафтити нові і ремонтувати старі кожних 5 секунд, бо ламаються вони так швидко, як дівчата з гуртожитку 5-ї бурси. Тут навіть предмети грають в самоповтор, ти лиш їхній левел підвищуй і буде тобі щастя. Є предмети з ідентичними функціями, лиш одні крафтяться з двох вушних палочок і трьох лобкових волосин, а на інші треба відшукати крайню плоть апостола Павла і сльози цнотливої діви. Більше того, ресурсів тут вистачає рівно на крафт предметів першої необхідності, тоді як ще залишається покращення пушок і сам крафт цих покращень. З цим все максимально просто, а можна й взагалі не запарюватись, бо дубасити зомбів в 3-4 удари ми будемо від початку і до кінця. Як на початку місив кожного індивіда доволі довго, так і в кінці будеш місити доволі довго, бо левел зомбів апається з вашим, але не впритул, лише щоб складати певну конкуренцію. 

Тут переходимо до ще гіршої теми – прокачка персонажа. Дерево скілів в цій грі – одне з найбідніших ever, а сама прокачка максимально примітивна і нецікава. Тут немає статів, тому ми, НА ЖАЛЬ, не будемо вкачувати витривалість чи об’єм ХП, як то часто буває. Тут нам дають щось типу скілів, з числа котрих лише декілька реально потрібних. Всі інші – це якась комедія, а не необхідність. Ви в курсі, що для збільшення витривалості треба скрафтити спеціальний спрей, а як його скрафтити, якщо всі реси в мене йдуть на крафт бинтів? А ще спрей не поповнюється, раз пшикнувся і тішся. Крафт стріл до лука – щось з розділу фантастики, якщо і відшукаєш компоненти, то вистріляєш запас за хвилину. Лук тут дійсно дуже чітерська зброя, як і будь-яка вогнепальне зброя. Так як ворогів людей тут ліпили з головного героя Матриці, вогнепал стане реальною можливістю зберегти собі час. Від початку й до кінця гри люди будуть ухилятись від 90% ваших ударів, затягуючи кожен такий файт як можна довше. Саме тому найпростіший спосіб – це спосіб Індіани Джонса. Люди з вогнепалом – це вата на два удари. Взагалі стрільба тут добре реалізована, хоч пушки виглядають якимось злегка дитячими, ніби іграшкові. Та багато не настріляєш, бо кулі – рідкість. На щастя, не така велика рідкість як в попередній грі, та все ж треба економити і бажано юзати лише на людей, бо на потужних зомбів вони діють слабко. Хіба дробовик – це тут максимально ефективна штука проти химер і великих мутантів. Добре, хоч вогнепал тут не ламається. 

Що стосується поведінки мутантів, тут все як завжди. Штучний інтелект намагається тебе захавати навіть тоді, коли ти відрубуєш мерцю ноги. Система розчленування – просто кайф, всі ці світлі сторони гра зберегла за собою. А от з мисливцями а.к.а. кровососами хлопці аж надто сильно перегнули палку. Якщо в попередній грі ти міг спокійно бігати ночами і за тобою бігало від сили два мисливця, то сьогодні за пару секунд надворі вночі ти хапаєш одразу 5 таких виродків і кожен з них швидший ніж ти. Швидкість таких чуваків дорівнює швидкості Крана на спринті, тому втекти від цих вилупків на карті, де немає висоток і котра в більшості складається з рівнин та полів – дуже непросто. Більше того, якщо в Dying Light 2 ти міг вбивати мисливців вже на середині гри, то тут цього зробити не вийде. Це машини смерті навіть якщо ви в біст-моді і це занадто. Таким макаром пошвендяти вночі майже що нереально навіть під сам кінець сюжетки з хорошою прокачкою і біст-модом, який викликається за мінімальну кількість заповнення смужки. Поведінкові паттерни і анімації атаки мисливців часто переносять на босів і на хай левел зомбів, що теж входить до категорії самоповторів. 

Взагалі, якщо в попередній частині всіх зомбів можна було класифікувати, тут накинули рандом. Якщо в Dying Light 2 ти знав, що з кожного солдата падають кулі, в цій грі нічого подібного немає. Конкретних типів зомбі тут взагалі небагато, а за дня за вами хіба бігуни і відьми побігають, небезпеки як такої немає. Немає тут і данжів в декілька поверхів як було в Dying Light 2, де головною нагородою була ін’єкція на скіл поінти. Це просто вирізали і нічого не дали натомість. Повирізали взагалі багато чого хорошого, особливо тут не вистачає планера. Замість нього дали тачку 4х4, яка нормально так економить час. Звісно, фізика водіння тут дуже відстала, але свою функцію машини виконують. Є ще гак-кішка, який тут не надто доречний, але на відміну від попередньої частини ним не замахують кожних 5 хвилин, тому можна пограти в Пітера Паркера, головне самому не зловити паркінг. 

В The Beast дуже гарний і доволі великий світ з красивих пагорбів, хвойних дерев, казкових передмість. Що стосується паркуру, карта тут настільки добре продумана, що неодноразово ловиш себе на приємних нотах враження. Шкода лиш, що надто багато насипають скелелазіння, за час котрого можна переглянути всі сезони «Ходячих». Зате Крейн може стрибати з реально крутих висот без втрати ХП, тоді як в попередній частині часто фейлився на цьому. Грі реально не вистачає вертикальності з попередньої частини, не вистачає наповненості світу і куди цікавіших діалогів, персонажів, та й сюжету як такого. Ввесь сюжет тут заключається у вбивстві босів, щоб в кінці вбити головного боса, от тобі й двіжуха. Боси бувають цікавими, але тільки спочатку, бо й вони згодом скочуються в самоповтори. Фінальний бос – геморне чітерське лайно, тому раджу зібрати всі жовті аптечки в цій грі і заточити пушечки на максимум демедж, щоб здолати виродка. 

Не дивлячись на всі вищезгадані недоліки, Dying Light The Beast все одно залишається хорошою грою, котру я обов’язково рекомендую. Це дуже затягуюча річ, котра залишає після себе багато хороших вражень. Адреналінові погоні, крутезний сетинг, люте мочилово і м’ясо, постійний екшен і банальна, але все одно цікава історія. The Beast вартує своїх 25 годин, шкода лиш, що на більше ця гра не здатна. Вона просто розвалюється після стільки часу і скочується в суцільну одноманітність, котра вже не може доставляти. Що ж, The Beast і не розрахована на постійну гру. Це хороша пригода для любителів м’яса й гострих вражень, тож якщо ви з їх числа – вам обов’язково сюди. 

Пиши в комент на YouTube як тобі гра і підписуйся на ARTLINE PLAY